Майно, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

Яке майно є особистою приватною власністю дружини та чоловіка за ст. 57 СК України: повний перелік і наслідки для поділу майна при розлученні.

Реєстрація шлюбу не припиняє права власності на майно, яке належало дружині й чоловікові до цього моменту. Це означає, що шлюб не перетворює особисту власність дружини й особисту власність чоловіка на спільну сумісну власність подружжя.

Майно, що належить кожній фізичній особі незалежно від перебування у шлюбі, є її приватною власністю. Приватною власністю є й майно, що належить подружжю, але зазвичай термін «приватна» не вживається в і без того довгому словосполученні «право спільної сумісної власності подружжя». Хоча чіткість юридичної термінології вимагала б вживати: «право приватної спільної сумісної власності подружжя».

У статті 24 КпШС одночасно з терміном «власність кожного з подружжя» вживалися терміни «роздільне майно подружжя», «роздільне майно кожного з подружжя». Термін «роздільне» майно — калька з російської мови. У зв’язку з цим у главі 7 Сімейного кодексу вживається словосполучення «особиста приватна власність дружини та чоловіка». Уведення терміна «особиста» не означає запровадження нової форми власності, а тому не суперечить Конституції України, оскільки особиста власність однієї фізичної особи або спільна власність кількох фізичних осіб є власністю приватною. Термін «особиста» є антонімом терміна «спільна». Включення його до Сімейного кодексу не можна трактувати як спробу реанімації соціально-економічного значення терміна «особиста власність», яке було закріплене в Конституції УРСР і Цивільному кодексі УРСР. Особиста власність — це те, що належить мені. Спільна власність — це те, що належить нам. Не можна забувати, що латинське слово privatus перекладається як особистий, неспільний. Тому заперечення на кшталт: особиста власність притаманна соціалістичному суспільству, а приватна — суспільству з ринковою економікою (А. В. Дзера) — не може сприйматися серйозно, адже справа не в термінах, а в тому змісті, який закон вкладає в нього.

Особистою власністю дружини й особистою власністю чоловіка є передусім речі, набуті нею, ним до шлюбу, причому з будь-яких правових підстав. У разі виникнення спору важливо, щоб адвокат із сімейних спорів довів факт набуття зазначених речей до шлюбу.

Право вимоги, яке дружина або чоловік мають до свого контрагента за договором, існує в структурі зобов’язального, а не речового правовідношення, а тому до об’єктів права власності зараховане бути не може. «Якщо подружжя спільно позичило в К. 10 тис. грн, то ця сума вже не може бути їхньою власністю, оскільки стала власністю К. Подружжя, втративши право власності на ці гроші, отримало право вимоги до боржника К. про їх повернення». Тому зарахування прав вимоги до об’єктів права власності, як це робиться іноді в законі і як про це зазначено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 12 червня 1998 року, можна сприймати лише із застереженням.

Наступну групу об’єктів права особистої власності дружини, чоловіка становлять речі, набуті нею, ним після реєстрації шлюбу:

У разі пошкодження речі власника заподіювач шкоди несе тягар обов’язку з її відновлення. Якщо заподіювачем шкоди передано власнику відповідну грошову суму для усунення цього пошкодження, вона стає власністю власника речі. Таке саме правило передбачене й щодо грошових коштів, переданих власнику як відшкодування завданої йому моральної шкоди. У частині четвертій статті 57 СК нічого не сказано про належність грошових коштів, отриманих одним із подружжя у зв’язку із завданням шкоди його здоров’ю. Вирішення цього питання міститься в частині другій статті 61 СК. Якщо ці кошти не внесені до сімейного бюджету, вони є особистою власністю того з подружжя, кому було завдано шкоди.

Норма частини шостої статті 57 СК була сформована судовою практикою і включена як доповнення до статті 28 КпШС Указом Президії Верховної Ради України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР з питань, що стосуються жінок, сім’ї та дитинства» від 28 січня 1991 року. Ідеться про випадок, коли дружина, чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму сепарації (стаття 119 СК). «Д. і М. перестали спільно проживати. Д. повернулася до своїх батьків, а М. вступив у фактичні шлюбні відносини з іншою жінкою. Майно, нажите Д. і М. за цей час, не може вважатися їхньою спільною сумісною власністю, оскільки подружні відносини між ними припинилися, хоча шлюб і не був розірваний». На майно, набуте дружиною й чоловіком, навіть якщо вони не проживають у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (але без сепарації), поширюється презумпція права спільної сумісної власності. Тому в разі спору заінтересованій особі необхідно буде довести, що певне майно було набуте нею вже в період роздільного проживання.

У частині сьомій статті 57 СК закріплено правило, яке було вироблене судовою практикою. «С. продала будинок, який вона успадкувала. Виручені від продажу 500 000 грн були використані на придбання подружжям нового житлового будинку за 1 000 000 грн. У зв’язку з цим половина будинку буде особистою власністю С., а друга половина належатиме подружжю на праві спільної сумісної власності».