Права спільної сумісної власності подружжя

Спільна часткова та спільна сумісна власність за ст. 355 ЦК України: у чому різниця, як визначаються частки співвласників і як здійснюється розпорядження таким майном.

1. Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України існує два види спільної власності: спільна часткова та спільна сумісна. За спільної часткової власності кожен співвласник із самого початку має чітко визначену частку у праві власності — так звану ідеальну частку (наприклад, 1/3 або 3/7), а тому має право на володіння, користування та розпорядження тим, що реально відповідає цій частці. Дружина й чоловік можуть бути суб’єктами і права спільної часткової, і права спільної сумісної власності одночасно.
2. Право спільної сумісної власності як загальноцивілістична категорія суттєво відрізняється від права спільної часткової власності. Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому всі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном. Така частка може бути виділена за домовленістю між співвласниками або в разі спору — судом. Інтересам подружжя відповідає поширення на майно, набуте за час шлюбу, саме правового режиму спільної сумісної власності. Це особливо стосується приватизації державного житлового фонду. Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартири (будинку) у спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї. При виборі спільної сумісної власності розпорядження квартирою може бути здійснене лише за волею всіх співвласників. Ніхто не зможе розпорядитися своєю часткою без її виділення.
3. Спільна сумісна власність подружжя є матеріальною передумовою міцності шлюбу, здійснення подружжям різних соціальних функцій, зокрема народження та виховання дитини.
4. У статті 22 КпШС містилася норма, згідно з якою «майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю». Оскільки в проєкті Цивільного кодексу України вживався лише термін «набуття» права власності, саме він використовується в Сімейному кодексі. Крім того, правова конструкція «майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю» є більш науково виваженою. Тобто підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна за час шлюбу, крім випадків, встановлених законом або договором.
5. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК воно вважається таким, що належить подружжю. Хороший адвокат із сімейних спорів в Одесі може довести, що майно було набуте одним із подружжя до шлюбу. Якщо цього зробити не вдасться, майно вважатиметься набутим у шлюбі. Також можна довести, що майно було набуте у шлюбі, але за особисті кошти одного з подружжя. У цьому випадку презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, наприклад, дружини про те, що річ була куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Закріплення в частині другій статті 60 СК презумпції права спільної сумісної власності подружжя є серйозним правовим застереженням для відповідних посадових осіб, які іноді накладають арешт у зв’язку з порушенням кримінальної справи щодо дружини чи чоловіка на все майно подружжя.
6. Не є перешкодою для набуття права спільної сумісної власності обставина, що один із подружжя з поважної причини не мав самостійного заробітку (доходу). Робота вдома, пов’язана з веденням домашнього господарства, вихованням дитини, доглядом за непрацездатним членом сім’ї, є дуже відповідальною й не менш важливою, ніж праця на виробництві. У зв’язку з цим висловлювання на кшталт «моя жінка ніде не працює» є таким, що не відповідає дійсності. Відповідно до статті 10 Хартії прав сім’ї, працю матері вдома потрібно визнавати й поважати, тому що вона має цінність для сім’ї та для суспільства. Чи є поважною причина, у зв’язку з якою один із подружжя не має самостійного заробітку? — Відповідь на це питання дасть суд. У частині першій статті 60 СК міститься перелік найпоширеніших обставин, які можуть спричинити відсутність власного заробітку.
7. Якщо майно набуте за час шлюбу, то реєстрація прав на нього (на транспортний засіб, житловий будинок або іншу нерухомість) лише на ім’я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Іншими словами, якщо у відповідному документі власником або набувачем зазначений, наприклад, лише чоловік, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.