Стягнення аліментів без нервів і зволікань

Як стягнути аліменти без нервів і зволікань: порядок звернення до суду, необхідні документи та поради адвокатів «Нікітінський і Партнери».

Оскільки обов’язок з утримання непрацездатних потребуючих членів сім’ї є не лише правовим, а й моральним обов’язком, виконання аліментних зобов’язань ґрунтується насамперед на принципі добровільного виконання. Тому сплата аліментів може відбуватися в добровільному порядку, коли немає спору щодо аліментів. Отже, стягнення аліментів можливе без звернення до суду.

Аліменти можуть виплачуватися на підставі нотаріально посвідченого договору між батьками. В основі добровільного порядку сплати аліментів лежить угода, яка досягається її учасниками. У ній визначено розмір і строки надання утримання.

Добровільний порядок сплати аліментів здійснюється двома шляхами:

• особиста передача грошей одержувачу аліментів;
• надсилання аліментів поштою.

Однак, оскільки сплата аліментів у добровільному порядку не є підставою для примусового стягнення аліментів, то примусове виконання в цьому випадку не може мати місця.

Як знає будь-який адвокат, стягнення аліментів у судовому порядку має низку істотних процесуальних особливостей порівняно з іншими шлюбно-сімейними справами.

Приймаючи справу до провадження, суддя повинен перевірити наявність певних процесуальних умов, передбачених законом. Для права на пред’явлення позову, що випливає з аліментних правовідносин, характерні в основному передумови права на пред’явлення позову, зазначені в законі. Але не всі вони необхідні для відкриття справи про стягнення аліментів.

Достатньо наявності таких передумов права на пред’явлення позову:

• спір має бути підвідомчий суду;
• особа, яка звертається до суду, повинна мати процесуальну правоздатність.

Необхідно, щоб було відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили за тотожним позовом, або ж було відсутнє у провадженні суду діло за спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Що ж до решти передумов права на пред’явлення позову, то вони незастосовні до справ цієї категорії. Як і в будь-якій цивільній справі, право на звернення до суду про стягнення аліментів передбачає його здійснення в належному порядку. Тому позовна заява, що подається до суду про стягнення аліментів на утримання інших уповноважених осіб (батьків, подружжя, фактичних вихователів та ін.), має бути подана з дотриманням правил підсудності; особою, яка має дієздатність; з дотриманням певної форми позовної заяви; особою, яка має належні повноваження на ведення справи.

Позовна заява про стягнення аліментів

Позови про стягнення аліментів можуть бути пред’явлені як за місцем проживання позивача, так і відповідача. Наявність альтернативної підсудності свідчить про те, що законодавець ураховував, що особи, позбавлені можливості за станом здоров’я брати участь у судовому розгляді за місцем проживання відповідача, можуть подати позовну заяву про стягнення аліментів до суду за своїм місцем проживання. Наявність альтернативної підсудності за позовами про стягнення аліментів слід розглядати як одну з істотних процесуальних гарантій для позивачів — стягувачів аліментів, яка значно полегшує реалізацію права на стягнення аліментів в Україні, зокрема не лише на утримання неповнолітніх дітей, а й повнолітніх непрацездатних осіб. Однак правило альтернативної підсудності не поширюється на решту позовів, що випливають з аліментних зобов’язань (про зниження або зміну розміру аліментів, про звільнення від сплати аліментів тощо).

Позовна заява про стягнення аліментів є найважливішим процесуальним документом. Вона подається в письмовій формі стосовно загальних вимог. Згідно із законом, позивачі за позовами про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору. Оскільки законодавство передбачає стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та в частковому відношенні до заробітної плати, то в позовній заяві має бути зазначено, у якій формі позивач просить провадити виплату аліментів. До позовної заяви додаються необхідні документи. Їх перелік залежить від характеру аліментної вимоги й зумовлений особливостями конкретної справи. Перелік насамперед залежить від того, ким і про що пред’явлено аліментну вимогу (про стягнення коштів на утримання одного з подружжя, батька; про зменшення чи збільшення розміру аліментних платежів, про звільнення від їх сплати тощо).

Вимога про стягнення аліментів може бути пред’явлена поряд з іншими вимогами. Так, згідно з чинним законодавством вимога про стягнення аліментів може бути пред’явлена одночасно з позовом про позбавлення батьківських прав або розірвання шлюбу та стягнення аліментів. У цих випадках відбувається об’єднання позовів. Інша істотна особливість цих справ полягає в тому, що якщо позивач не знає місця проживання відповідача, який ухиляється від сплати аліментів, суддя повинен вжити заходів до з’ясування його місця проживання й виклику його до суду. За невідомості місця перебування відповідача за позовами про стягнення аліментів суд має право оголосити розшук відповідача через органи внутрішніх справ.

За наявності до того достатніх підстав суд, прийнявши позовну заяву у справах про стягнення аліментів, має право вирішити питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату відповідача або, якщо відповідач її не отримує, на майно боржника. Найчастіше це відбувається, коли крім вимоги про стягнення аліментів пред’являється вимога про стягнення заборгованості за аліментами, підтверджена доказами того, що свого часу вживалися відповідні заходи, однак вони не дали бажаного результату, оскільки відповідач ухилявся від сплати аліментів.

Вельми істотне значення для правильного вирішення справи про стягнення аліментів має визначення кола осіб, які беруть участь у справі. Якщо у справах, де як сторони виступають особи, які досягли повноліття, не виникає труднощів у визначенні позивача й відповідача, то у спорі про стягнення аліментів, що розглядається в порядку позовного провадження на стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, суди стикаються з певними труднощами. Питання про те, чи є батьки законними представниками інтересів дітей у разі пред’явлення ними позову, чи вони виступають як позивачі у справі, викликає найрізноманітніші рішення. Тим часом це питання має не лише теоретичне, а й практичне значення.

У справах про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей дитина ніколи фактичної участі у справі не бере через свою недієздатність, але за неї це роблять її законні представники. Наявність же процесуальної правоздатності, притаманної дитині з дня її народження, і саме володіння правоздатністю дає їй можливість бути безпосередньо стороною у справі, не беручи участі в процесі, залишаючись суб’єктом спірного матеріального (аліментного) правовідношення.

Дитина є юридично заінтересованою особою, маючи в силу закону суб’єктивне право на отримання аліментів від своїх батьків, і саме про права й законні інтереси дитини йдеться в процесі, з приводу яких суд і буде ухвалювати рішення.

Правильне вирішення цього питання відповідно до закону має неабияке значення для практики, зокрема в процесі реалізації виконання рішень про стягнення аліментів. Оскільки позивачем у справі про стягнення аліментів на користь дитини є сама дитина і оскільки вона має право на стягнення аліментів, і саме суб’єктивне право неповнолітньої дитини підтверджується судовим рішенням у справі, то в тому випадку, коли мати дитини або інший законний представник з будь-яких причин не зможе здійснювати права на виховання (смерть, позбавлення батьківських прав, скасування усиновлення, скасування опіки тощо), новий законний представник не повинен пред’являти знову той самий позов про стягнення аліментів до особи, зобов’язаної їх сплачувати, бо це буде пред’явлення позову, тотожного раніше заявленому й вирішеному, з приводу якого ухвалено рішення суду.

Одна з істотних особливостей аліментних зобов’язань полягає в тому, що в низці випадків як аліментнозобов’язані суб’єкти можуть виступати кілька осіб. Це зумовлює можливість процесуальної співучасті в цих справах. Так, як співвідповідачі можуть виступати: батьки (за позовами про стягнення аліментів і позбавлення їх обох батьківських прав), фактичні вихователі, вітчим і мачуха та інші особи, зазначені в законі. Можлива співучасть і позивацької сторони (у разі пред’явлення позову кількома дітьми до своїх батьків, батька й матері до дітей, онуків до дідуся й бабусі тощо).

Інститут участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, застосовний у справах цієї категорії в тих випадках, коли відповідач сплачує аліменти на утримання дітей від першого шлюбу. Підставою участі третьої особи в цьому випадку є її юридична заінтересованість, що полягає в тому, що в результаті рішення суду про задоволення позову зменшиться розмір аліментів на дітей від першого шлюбу й тим самим погіршиться їхнє матеріальне становище. Як третя особа на боці відповідача залучається дружина відповідача (мати дітей від першого шлюбу).

Слід погодитися з тим, що характер аліментного правовідношення, яке існує між відповідачем і його дітьми від першого шлюбу, визначає й більш правильний підхід до вирішення цього питання. Як треті особи мають виступати саме діти й дружина від першого шлюбу, яка буде їхнім законним представником у процесі. Вирішуючи вимоги про стягнення аліментів, суд завжди повинен перевірити, чи не є вимога спробою домогтися зниження розміру аліментів особам, яким вони сплачуються, або ж зменшення розміру шкоди, заподіяної відповідачем. Тому і як третіх осіб слід залучати всіх тих, хто отримує за рішенням суду від відповідача не лише аліменти, а й на користь кого з відповідача провадяться зазначені стягнення.

Суд під час розгляду справи, встановивши, що відповідач виплачує аліменти за рішенням суду на інших дітей або ним провадяться виплати за іншими виконавчими документами, зобов’язаний залучити заінтересованих осіб до участі в розгляді справи як третіх осіб на боці відповідача. Встановивши, що позов пред’явлено з метою необґрунтованого зниження розміру стягуваних аліментів на інших дітей або з метою, спрямованою на ухилення відповідача від виконання обов’язків перед іншими особами, наприклад з відшкодування заподіяної шкоди, суд відмовляє в позові.

Оскільки аліментні правовідносини мають особистий характер, процесуальне правонаступництво в цих справах не може мати місця.

Судовий розгляд справ про стягнення аліментів

Судовий розгляд справ про стягнення аліментів має особливості, зумовлені характером спірного аліментного правовідношення. Однією з реальних гарантій найшвидшого розгляду справи є встановлення в законі певного строку, протягом якого вона має бути розглянута. Судова справа про стягнення аліментів має бути розглянута протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Одна з процесуальних особливостей на стадії судового розгляду полягає в тому, що суд може ухвалити рішення про визнання явки відповідача обов’язковою. У разі ж неявки відповідача в судове засідання без поважних причин може настати санкція у вигляді штрафу. Якщо відповідач ухиляється від явки в судове засідання і переховується в період розгляду справи, суд має право зупинити провадження у справі й оголосити розшук відповідача.

Захист відповідача проти пред’явленого позову у справах цієї категорії може здійснюватися шляхом пред’явлення зустрічного позову або про оспорювання запису про батьківство шляхом пред’явлення позову про визнання його недійсним, або про передачу дитини йому на виховання. Спільний розгляд цих позовів необхідний, оскільки задоволення зустрічного позову веде до відмови в основному позові. Разом з тим закон передбачає відомі обмеження розгляду зустрічних позовних вимог за аліментними справами. Так, наприклад, не можуть бути зараховані суми аліментних платежів, що підлягають виплаті, за зустрічним позовом боржника, тобто суд повинен відхилити зустрічний позов відповідача, якщо він спрямований на залік аліментів, що стягуються з нього за судовим рішенням, оскільки вони мають суворо особистий, цільовий характер. Суд не може провести залік вартості частини спільного майна подружжя, яка належала батькові дитини й була залишена матері дитини в рахунок сплати аліментів на утримання дитини. Оскільки аліментне правовідношення, як правило, є відношенням із взаємного утримання його суб’єктів, які перебувають між собою у кровному спорідненні, то кровне споріднення і є тим юридичним фактом, який слід встановити за більшістю справ, що випливають з аліментних правовідносин.

Предмет доказування у справах про стягнення аліментів

Крім факту кровного споріднення, що має певне значення для більшості позовів про стягнення аліментів, до предмета доказування входитимуть й інші факти.

Підставою інших позовів (наприклад, на утримання братів і сестер, батьків, подружжя та ін.) буде встановлення факту певного ступеня кровного споріднення, потреба позивачів, їхня непрацездатність та інші обставини, передбачені законом. Так, наприклад, суд повинен ретельно з’ясувати матеріальне становище аліментнозобов’язаної особи, наскільки вона забезпечена, щоб надавати матеріальну допомогу своїм родичам. Разом з тим виникнення аліментних обов’язків не завжди пов’язане з фактом кровного споріднення.

Так, наприклад, за позовами про стягнення аліментів на утримання пасинків і падчерок суд повинен встановити не лише факт виховання дитини вітчимом або мачухою, а й факт ненадання ними допомоги на утримання дітей. Предмет доказування у справах про стягнення аліментів на утримання вихованців з їхніх фактичних вихователів не вимагає, звісно, встановлення факту кровного споріднення, але має бути встановлений той факт, що вихователь перестав надавати матеріальну допомогу вихованцю, який продовжує потребувати матеріальної допомоги. Крім того, оскільки прийняття на виховання — це свідомий і вольовий акт, суд повинен перевірити, чи був вихованець узятий вихователем добровільно на своє утримання й виховання. Певними особливостями володіє визначення предмета доказування за позовами про стягнення аліментів на утримання інших членів сім’ї, і зокрема подружжя, де потрібне визначення потреби, непрацездатності тощо. Так, наприклад, уточнення поняття потреби вимагає ретельної уваги. Розлучений потребуючий один із подружжя має в силу закону право на отримання аліментів, якщо тривалий час перебував у шлюбі, при досягненні пенсійного віку, не пізніше п’яти років з моменту розлучення.

Істотною особливістю цих справ є неможливість укладення мирової угоди. Специфіка аліментного правовідношення не дозволяє його суб’єктам змінити на власний розсуд обсяг їхніх прав та обов’язків.

Зміст судового рішення про стягнення аліментів

Судове рішення за цією категорією справ має відповідати всім вимогам, передбаченим законом, і з дотриманням вказівок Верховного Суду України. Відповідно до цього рішення суду має містити всі частини, зазначені ЦПК України. Зміст деяких із них має певні особливості. Найбільш істотні особливості стосуються змісту резолютивної частини судового рішення й визначені вони характером і змістом позовної вимоги, з приводу якої й було ухвалено рішення. Так, наприклад, за позовами про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей слід повністю зазначати прізвище, ім’я, по батькові кожного з батьків. Точні дані про відповідача: його місце народження, постійне місце проживання й роботи із зазначенням посади, яку він обіймає; прізвище, ім’я, по батькові та рік народження дитини, з якої частини заробітку слід провадити стягнення; у рішенні зазначається, з якого часу треба провадити стягнення й строк закінчення стягнення щодо кожної з дітей.

Щодо стягнень аліментів на утримання інших непрацездатних, потребуючих членів сім’ї, суди не зобов’язані зазначати строк, після спливу якого припиняється виплата платежів, оскільки він не обмежений законом, за винятком того випадку, коли суд, ураховуючи винну поведінку розлученого одного з подружжя або нетривалість часу перебування у шлюбі, може обмежити аліментний обов’язок певним строком. Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню, на що суд зобов’язаний вказати в резолютивній частині рішення. При ухваленні рішень за об’єднаними вимогами суд повинен дати відповідь за кожною з них. У разі позбавлення батьківських прав одного з батьків суд стягує аліменти на дитину, яка проживає з особою, що її виховує. Якщо ж батьківських прав позбавляються обидва батьки, то стягнення аліментів провадиться тій дитячій установі, куди буде передано дитину, а до направлення туди дитини аліменти перераховуються органу опіки та піклування.

Крім того, у резолютивній частині рішення має бути чітко визначене питання про судові витрати. При ухваленні рішення у справах про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей суд зобов’язаний вирішити питання про розподіл судових витрат. Належним чином підтверджені витрати на правову допомогу стягуються з відповідача на користь позивача.

Як відомо, розмір аліментів, що стягуються на утримання аліментноуповноважених осіб, неоднаковий. Розмір їх установлено законом. Так, наприклад, розмір аліментів, що стягуються на неповнолітніх дітей, визначається судом у частковому відношенні до заробітку відповідача. Разом з тим у випадках, зазначених у законі, стягнення аліментів з непрацюючого можливе у твердій грошовій сумі. Умови й порядок стягнення аліментів у твердій грошовій сумі на утримання інших аліментноуповноважених осіб досить детально регламентовані в Сімейному кодексі України.

Зміна розміру аліментів може мати місце за наявності обставин, передбачених законом. Поряд із цим особи, які сплачують аліменти, можуть бути в певних випадках звільнені від їх сплати.

Після набрання законної сили рішенням, яким з відповідача присуджено періодичні платежі, змінюються обставини, що впливають на визначення розміру платежів або на їх тривалість, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру й строків платежів. Позови про зниження розміру аліментів і звільнення від їх сплати пред’являються за загальними правилами територіальної підсудності. Витрати у справі ці особи несуть на загальних підставах, і пільга про звільнення від сплати судового збору на них не поширюється.

Суди повинні дуже ретельно підходити до встановлення обставин, що слугують підставою для зменшення розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Так, вирішуючи позов про зниження розміру аліментів у зв’язку з тим, що у того з батьків, хто зобов’язаний сплачувати аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому законом порядку виявилися менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які отримують аліменти, суд бере до уваги його заробіток (дохід), а також наявність інших непрацездатних членів сім’ї, яким за законом він зобов’язаний надавати утримання (непрацездатні батьки, один із подружжя, який отримує матеріальне утримання за рішенням суду, фактичні вихованці та ін.).

Позови про зменшення розміру аліментів

При розгляді справи за позовом того з батьків, у якого є інші неповнолітні діти, про зниження розміру аліментів основне завдання суду полягає в тому, щоб зіставити рівень забезпеченості дітей, які перебувають на утриманні платника аліментів, і дітей, які отримують аліменти. Якщо до відповідача, який сплачує аліменти на дітей за рішенням суду, пред’явлено іншою матір’ю позов про стягнення аліментів на її дітей, то при задоволенні такого позову розмір платежів за новим рішенням має бути визначений з урахуванням дітей обох матерів і меж, установлених законом.

Якщо за кількома рішеннями судів присуджено аліменти на дітей від різних матерів і загалом сума аліментів перевищує розмір, установлений законом, то платник аліментів має право пред’явити позов до кожного зі стягувачів аліментів про зниження їх розміру. Суд ухвалює рішення, яким установлює новий розмір аліментів відповідно до частки, що припадає на кожну з дітей. Якщо аліменти на дітей були присуджені в частках, то суд, задовольняючи позов про зниження розміру аліментів, не повинен визначати їх розмір у твердій грошовій сумі.

Спірним є питання про критерії визначення матеріальної забезпеченості дітей. При зміні раніше визначеного розміру аліментів на дітей та інших членів сім’ї їх стягнення у знову встановленому розмірі провадиться з дня набрання законної сили ухваленим про це рішенням, а у випадках, коли зміна розміру стягуваних аліментів пов’язана з певною подією, то з дня настання цієї події.

При ухваленні рішення про зниження розміру аліментів залік сум, утриманих у раніше встановленому розмірі до пред’явлення до виконання нового виконавчого листа в рахунок майбутніх платежів, не допускається. При цьому суд, який змінив розмір стягуваних аліментних платежів, повинен вислати копію рішення суду, що первісно вирішив справу про стягнення аліментів.

Пред’явлення позову про звільнення від сплати аліментів може мати місце у зв’язку з різними обставинами, які закон передбачити не може, тому суди на практиці виходять із конкретних обставин справи. Це може бути й настання інвалідності I або II групи, наявність у платника аліментів великої кількості осіб на утриманні тощо.

Як позивачі за позовом про зменшення або про звільнення їх від сплати аліментів виступають колишні відповідачі, яким свого часу були пред’явлені позови про стягнення аліментів. Відповідачами є особи, на чию користь провадилося стягнення аліментів на їх утримання.

Виконання рішення про стягнення аліментів

Чинне законодавство містить достатню кількість гарантій, що забезпечують можливість реального виконання судових рішень у справах про стягнення аліментів. Одна з них полягає в тому, що аліменти, як правило, стягуються з дня пред’явлення позову, а не з моменту ухвалення рішення. Вимоги про стягнення аліментів належать до числа першочергових і задовольняються в першу чергу. Істотне значення має негайне виконання судових рішень про стягнення аліментів одразу ж після ухвалення рішення.

Інше важливе правило полягає в неприпустимості зворотного стягнення аліментів, оскільки повернення суми аліментів, отриманих стягувачем, поставить особу, яка отримала аліменти, у скрутне становище. Тому за цими справами не допускається поворот виконання рішення, за винятком лише випадку скасування рішень у касаційному або наглядовому порядку, коли скасоване рішення було засноване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Значно посилився захист інтересів дітей на стадії реалізації рішень за цими справами. У період розшуку батьків, які ухиляються від сплати аліментів, дитині призначається тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, яку можна оформити в Управлінні праці та соціального захисту населення.

Як відомо, у справах про стягнення аліментів, коли місце перебування боржника невідоме, суд ухвалює рішення про розшук боржника через органи внутрішніх справ. Ухвала про розшук виноситься судом на підставі заяви заінтересованої особи. В ухвалі зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові платника аліментів, підстава виконання, особи, на утримання яких платник повинен виплачувати аліменти (із зазначенням імені, числа, місяця й року народження кожної дитини), розмір аліментних платежів, адреса стягувача аліментів, його прізвище, ім’я та по батькові, зазначається час останнього стягнення й адреса установи, бухгалтерією якої провадилося стягнення. В ухвалі зазначається точна адреса боржника.

Виконавчий лист про стягнення аліментів державний виконавець направляє в установу, підприємство чи організацію, де боржник працює або отримує пенсію, стипендію тощо, із пропозицією провадити утримання згідно з рішенням суду.

Закон установлює, що злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх дітей, а також злісне ухилення від сплати за рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків є кримінально караним і карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин, або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років.

Аліментні обов’язки мають триваючий характер і передбачають безперервне систематичне матеріальне забезпечення аліментованих осіб, яке не може бути зупинене. На державному виконавцеві лежить обов’язок здійснювати контроль за правильністю й своєчасністю виконання судових рішень у справах про стягнення аліментів.

Іноді стягнення аліментів за виконавчим листом не провадиться, і тоді утворюється заборгованість. Закон установлює, що аліменти за минулий час можуть бути стягнені не більш ніж за три роки. Однак важлива особливість цих справ полягає в тому, що це правило не поширюється, коли утримання аліментів не провадилося у зв’язку з розшуком боржника.

Розмір заборгованості визначається державним виконавцем відповідно до встановленого порядку: за місцем виконання рішення у твердій грошовій сумі, виходячи з фактичного заробітку, отриманого боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося. Якщо боржник у цей період не працював або не будуть подані документи, що підтверджують його заробіток, заборгованість визначається виходячи із заробітку, який він отримує на час стягнення заборгованості. У тих випадках, коли боржник не працює, стягнення звертається на майно. Заборгованість визначається виходячи із заробітку боржника за останнім місцем роботи, а за відсутності відомостей про це — із середньої заробітної плати для цієї місцевості.

Після працевлаштування боржника державний виконавець провадить перерахунок на підставі його фактичної заробітної плати за умови, що її розмір перевищує розмір заробітку, з якого раніше визначалася заборгованість.

Оскільки правонаступництво за позовами про стягнення аліментів неприпустиме, то в разі смерті боржника сума заборгованості за аліментами, що залишилася, може бути стягнена з вартості спадкового майна.

Звільнення від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за судовим рішенням. Суд має право за позовом особи, яка сплачує аліменти, звільнити її повністю або частково від сплати заборгованості, що утворилася, якщо встановить, що несплата аліментів мала місце внаслідок хвороби цієї особи або з інших поважних причин, а також якщо її матеріальне становище не дає можливості погасити заборгованість, що утворилася.