Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності

1. У сім’ї, де часто під одним дахом зібрано не тільки спільне майно, а й те, що належить особисто дружині, чоловікові, іншим членам сім’ї, персональне користування цим майном тільки власником може здійснюватися переважно лише речами …

Норма частини першої статті 59 СК з усіх членів сім’ї як фактичних користувачів речі все ж виділяє її власника. Підкреслюючи право власника визначати режим володіння і користування своїм майном, закон зобов’язує його враховувати при цьому інтереси сім’ї й особливо дітей.

2. Норма частини першої статті 59 СК має застосовуватися в поєднанні з нормами, закріпленими в частинах другій і третій статті 150 СК і нормою частини першої статті 176 СК.

3. Норма частини другої статті 59 СК встановлює вимоги, яких зобов’язані дотримуватися дружина, чоловік при розпорядженні своїм майном. Відповідно до статті 156 Житлового кодексу України 1983 р. члени сім’ї власника житлового будинку (квартири) користуються ним нарівні з власником.

Право членів сім’ї власника на житлове приміщення (особистий сервітут) визначено в статті 405 Цивільного кодексу України. Гарантуючи його конституційне право на житло, Цивільний кодекс України у статті 403 містить норму, згідно з якою перехід права власності на житловий будинок, квартиру до іншої особи не є підставою для припинення права користування житлом членами сім’ї попереднього власника.

У 2016 р. А. успадкував будинок, який як спадщина став його особистою власністю. У 2017 р. А. помер, залишивши заповіт на ім’я брата Д. На момент смерті А. його дружина С. була працездатною, а сини повнолітніми і тому не мали права на обов’язкову частку у спадщині.
Д. може продати цей будинок, передавши право власності на нього разом з обтяженням, тобто з правами на нього С. і її дітей. Отже, дружина і діти спадкодавця, які проживали в його будинку, мають право й надалі проживати в ньому, оскільки зміна власника майна, щодо якого встановлено сервітут, не припиняє дію сервітуту. Покупець, однак, має право знати про права інших осіб на проживання в будинку, який він має намір купити. Якщо покупця не було поінформовано про це, його адвокат із сімейних спорів може визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку, оскільки покупець діяв під впливом помилки щодо предмета, яка мала істотне значення.

За життя А. як власник має право розпоряджатися будинком — продати, обміняти, подарувати або передати в заставу. Але знову ж таки, відчуження будинку або його застава не можуть припинити права членів сім’ї власника на проживання в ньому, їхні заперечення щодо укладення таких договорів не мають правового значення, як і згода на його укладення. Адже згода С. на продаж будинку, тобто на зміну власника будинку, не може бути розцінена як згода виселитися з будинку.

Важливо те, щоб покупець знав про права С. і дітей на подальше довічне користування будинком. Як правило, отримання потенційним покупцем такої інформації призводить до його відмови від укладення договору. А це, своєю чергою, зможе вберегти членів сім’ї власника від душевних переживань і потрясінь.

Цією нормою захищаються інтереси другого з подружжя, дитини від свавілля власника, забезпечується їхнє право на житло, яке є одним з основних прав людини. Це означає, що право власності одного з подружжя не є правом, здійснювати яке він може тільки за своїм інтересом. Біблійна заповідь про відповідальність людини за кожного, кого вона взяла до себе, є моральним, духовним фундаментом статті 59 СК.