Адвокатська техніка, консультаційна робота та методи підготовки адвоката

Технічний прийом — це найбільш доцільний акт поведінки захисника. Сукупність таких прийомів і навичок можна назвати адвокатською технікою. Що належить до адвокатської техніки? Насамперед це консультативна робота адвоката. Консультативна робота адвоката повинна мати певну технологію: …

Технічний прийом — це найбільш доцільний акт поведінки захисника. Сукупність таких прийомів і навичок можна назвати адвокатською технікою.

Що належить до адвокатської техніки? Насамперед це консультативна робота адвоката. Консультативна робота адвоката повинна мати певну технологію: це не просто «сів і порадив», а має бути певна співбесіда у визначених умовах. Ця співбесіда повинна забезпечити вже під час першої зустрічі встановлення правил гри. Ваш клієнт має розуміти, скільки в нього буде часу, і йому потрібно надати можливість виговоритися, висловитися, але не допускати ходіння по замкненому колу. Після цього треба зробити певне резюме — чи правильно адвокат зрозумів цю людину. Іноді потрібно запитати, чого клієнт очікує від адвоката. Після такої співбесіди варто зробити хоча б невелику перерву перед наданням консультації.

Як правило, у кримінальному процесі адвокати Одеси використовують такі прийоми: емпатія, принцип воронки, принцип комина тощо.

• Принцип воронки — говорити від загального до більш вузького, конкретного;
• Принцип комина — це з’ясування групи одних питань, а потім групи других питань.

Така технологія описана в моїх книгах, тож, гадаю, немає потреби повторювати її ще ширше.

Другий важливий технічний прийом, яким має володіти кожен адвокат, — це стиль і мова процесуальних документів.

Коли ми говоримо про мову, то передусім ми всі маємо володіти мовою; ми повинні розуміти, що коли маємо справу зі своїм клієнтом, для нас важливий не «закон мовлення», а те, якою мовою здатен говорити клієнт, як йому легше вас зрозуміти. Тому якщо клієнту зручніше певною мовою, то, звісно, краще говорити з ним саме нею — тут це зрозуміло.

Стиль і мова процесуальних документів

Як кажуть, стиль — це людина.

У кожної людини є свої особливості викладення тих чи інших матеріалів. Для нас, адвокатів, важливо дотримуватися певних вимог. Насамперед це простота. Ми маємо думати як філософи, а викладати свої думки настільки просто, щоб нас зрозумів будь-хто. Крім того, текст має бути структурованим. Іноді ми бачимо, як хтось пише без абзаців, без нічого. Треба розуміти, що ми пишемо для людей, часом завантажених роботою, зокрема для суддів. Коли вони беруть такий документ і не можуть побачити початок і кінець, у них одразу виникає відраза до цього документа. Ми маємо розуміти суддів. Так, у суддів є свої обов’язки, але ми повинні максимально полегшити їхню роботу. Тому текст має бути структурованим, складатися з абзаців по 5–6 рядків, не більше, а деякі фрази слід виділяти.

Добре складений документ покращує настрій судді, який його читає. Нам треба пам’ятати, що за нашим документом оцінюватимуть, що ми собою являємо. Якщо вони занизять наш статус, то й поводитимуться з нами відповідно.

Далі має бути діловитість. Я говорю про загальні речі, а не про якісь процесуальні вимоги до того чи іншого документа. Документ має бути діловитим. Це означає, що він повинен містити лише те, що стосується конкретної справи, використовувати менше слів, але ці слова мають бути там, де потрібно, без зайвих фраз.

З іншого боку, документ краще писати відсторонено, ніби спостерігаючи за тим, що ви викладаєте, збоку, — щоб емоції виникали в судді, а не у вас. Хоч би що ви писали, хоч би які гіркі речі викладали, ви маєте робити це відсторонено, щоб не виливати власні емоції на цьому папері.

Особисті емоції суддю не цікавлять, але суддю має цікавити те, що міститься у справі. Тому документ має бути діловим, відстороненим і написаним спокійним тоном. Хоч би яких порушень суддя не допустив, слід спокійно викласти факти, але з достатньою повнотою.

Іноді також важливо, щоб підхід був нетривіальним.

Будь-який документ має бути ілюстративним. Ілюстрації — це важливий момент, оскільки ви повинні цитувати фрази, показання так, як вони були надані, не переказувати, а щоразу давати ілюстрацію, маючи необхідні документи під рукою.

Ще одна важлива обставина адвокатської техніки — це тайминг, тобто вміння обрати правильний момент для дії, а за невпевнених дій — сприятливий момент.

Приклад із професором. Знайомі попросили професора університету подивитися й допомогти їм у кримінальній справі. Це були добрі знайомі, їхнього сина притягали до кримінальної відповідальності.

Професор подивився й побачив, що замість частини 3 кваліфікація йде за частиною 1, і питає: «А що робить адвокат?» — «А адвокат нічого не робить». — «А які клопотання заявляв?» — «Ніяких не заявляв».

Тоді професор вирішив виступати громадським захисником і запросив студентів на засідання до суду. Він був громадським захисником і ніколи не виступав у суді, тому поводився дуже активно, а адвокат мовчить, клопотань у нього немає.

Дивна ситуація: наче адвокату гроші заплатили — і все. Професор виступив із промовою й розгромив цю кваліфікацію, доводячи, що має бути частина перша.

Адвокат підводиться й каже: «Я прошу виправдати мого підзахисного, оскільки мій підзахисний з огляду на свій вік не підлягає кримінальній відповідальності. Коли він вчинив інкриміноване діяння, йому не було 18 років, а відповідальність за зазначеною статтею настає з 18-річного віку».

Професор потім ніяк не міг пробачити цьому адвокатові, що на очах у студентів потрапив у таку ситуацію.

Я ще раз наголошую, що означає професіоналізм: якщо взяти найкращого професора з найкращими знаннями, навіть процесуаліста, і поставити його в судове засідання, де він ніколи не був у ролі захисника, то він може оскандалитися. Тому ми маємо розуміти, що в кожного свій професіоналізм — в адвокатів, суддів і професорів.

Професори, які читають лекції, можуть дати 100 очок наперед, але коли беруться не за свою справу, можуть припуститися серйозної помилки.

Наведу ще один приклад — у відомій усім справі Лозинського.

Я виступав у Верховному Суді у справі Лозинського. Справу знав, прочитав усі 64 томи. Усе те, що вкоренилося у ваших головах із преси, не відповідає дійсності; його треба було виправдовувати, але це інша справа.

Начальника міліції, а також прокурора звинувачували в даванні неправдивих показань, бо з ними була жінка, про яку вони змовчали, не хотіли називати її прізвище, ім’я.

І начальнику міліції, і прокурору інкримінували давання неправдивих показань. І лише у Вищому суді мені було просто смішно, коли я прийшов туди й чую, що цих двох — прокурора й начальника міліції — судять за давання неправдивих показань.

Таким суб’єктом може бути свідок або потерпілий, але аж ніяк не обвинувачений. Попри це суд першої інстанції та апеляційний суд не побачили очевидного — ось що означає політизована справа.

Прокурору зменшили покарання з 9 років до 6 позбавлення волі, він уже на свободі.

Але я хотів би сказати, за що сиділи у цій справі прокурори. Прокурор був учасником подій і разом із Лозинським роззброював цього потерпілого, у якого було 3 пістолети.

Він фігурував там як учасник подій; а якщо він був учасником подій, то як він міг виконувати функцію прокурора? Він не міг виконувати функції прокурора, а його судили за те, що він не виконав функцій прокурора. Це свідчить про те, що іноді очевидні речі бачать лише на найвищому рівні.

Наведу ще один приклад — у справі Юлії Володимирівни, точніше її чоловіка. Суть була в тому, що нам потрібно було з січня до 8 березня затягнути судовий процес, після чого спливав строк давності притягнення чоловіка Юлії Володимирівни та ще одного громадянина.

Чого ми тільки не робили, чесно кажучи, щоб затягнути цей процес. Але Генеральна прокуратура і слідчі не бачили, що строк давності спливає у вересні 2003 року.

Коли ми дотягнули до серпня, прокурор каже, що просить відкласти слухання справи, бо йде у відпустку.

У результаті 16 вересня він приходить, а в нас є готове клопотання — воно було опубліковане в моїх книгах.

Так спливли строки давності.

У чому була суть? За старим КПК за ці злочини строк давності становив 10 років, а за новим за ці самі злочини — 15 років. Вони дивилися в новий кодекс і не дивилися в старий, а закон, як відомо, зворотної сили не має, якщо він обтяжує покарання. І в цій ситуації, раз він не може мати зворотної сили, то зрозуміло, що строки давності минули.

Вони схаменулися, почали щось бігати, але вже нічого не можна було зробити. Тож із погляду адвоката й адвокатської етики ми свідомо затягували процес — ми бачили цю ситуацію і намагалися це зробити. Можливо, скажете, що ми діяли неправильно, але ми діяли в інтересах клієнта.

Методи підготовки адвоката

Новий КПК дозволяє нам застосовувати нові методи підготовки, які можна запозичити в американського адвоката Джеррі Спенса.

Джеррі Спенс — це адвокат, який упродовж 40 років не програв жодної справи.

Він брав участь у багатьох резонансних справах. Він брав участь, наприклад, у справі Імельди Маркос, дружини філіппінського диктатора, проти якої порушили справу. Він виграв цю справу. Він розглядав справу невеликої сімейної фірми з виробництва морозива, яку нібито розорила компанія «Макдональдс». Він виграв у «Макдональдс» 40 млн доларів. Одна людина втратила руку й вимагала 50 тис. доларів компенсації від підприємства. Юристи підприємства заявили, що вона сама порушила правила техніки безпеки, тож вони виграють цей процес. Джеррі Спенс у суді присяжних виграв у них 10 млн доларів. Тобто Джеррі Спенс підняв ці компенсації у США на дуже високий рівень. Він написав книгу «Настільна книга адвоката» — вона є в інтернеті, її можна прочитати.

Які його методики заслуговують на увагу? Тепер це по-науковому називається «фокус-групи» та «психодрами», коли за допомогою зібрань людей, які вислуховують точки зору й позиції, запропоновані адвокатом, свідками тощо, по суті проводять паралельний судовий процес і вирішують питання підготовки свідків до майбутнього судового процесу.

Психодрама — термін, узятий із психіатрії; це коли свідки в процесі розповідають не так, як колись із ними відбувалося, а ніби відбувається тут і зараз: ось він іде, ось він бачить ті події, що сталися, ось він бачить клітку, до якої заходить.

Так відбувається підготовка свідків, і свідки вже в суді впевнені у своїх діях. Ви ж розумієте, що іноді фантазія у свідків так спрацьовує, що вони пригадують собі те, чого й не було.

Я постійно працюю зі свідками приблизно з 2007 року: коли я їх збираю, працюю над тим, що вони мають сказати, роз’яснюю їм, які в них права як свідка тощо. Це те, що ми можемо впроваджувати.

Джеррі Спенс уважав, що якщо адвокат не попрацював зі свідками і йде в судовий процес, то він вчиняє злочин, бо йти в судовий процес без підготовки, без зустрічі зі свідками, без переговорів із ними неможливо.

Якщо говорити про радянські часи, то це було небезпечно, дуже небезпечно, і адвокат міг сісти поруч зі своїм підзахисним.

Та й нині можуть виключити свідка, якщо він почне казати, що його адвокат навчив говорити неправду тощо, — тоді, звісно, проти адвоката буде порушено кримінальну справу.

Я не кажу про те, що ми маємо вчити свідків говорити неправду. Ми самі себе підставимо, і цього свідка підставимо, і справі не допоможемо. Але якщо свідок знатиме свої права й обов’язки і знатиме, що йому достатньо говорити лише те, що він бачив і чув, і не більше, — а від нього часом вимагають більшого, — то це допоможе захисту.

Пам’ятаю, у 2007 році мене запросили брати участь у кримінальній справі. У Києві був прекрасний театр, і коли його фінансування державою припинилося, театр вирішив поїхати на гастролі до США, аби заробити грошей; але для того, щоб поїхати на гастролі, треба було придбати декорації, квитки тощо.

Директорка цього театру давала розписки про те, що після повернення поверне ці гроші.

Але сталося так, що директорці стало погано, і вона з театром не поїхала.

Не знаю, чи планувала вона повертатися, але в кожному разі щодо неї порушили кримінальну справу (шахрайство).

Я вступив у справу, десь тиждень її вивчав; суддя непокоїлася, що там сидить якийсь адвокат — прийшов і читає та читає, що там у трьох томах можна читати. Але я відібрав усіх свідків, зустрівся з усіма й з усіма переговорив.

У процесі ці свідки чітко знали свою позицію — що вони говорять. Прокурор був абсолютно не готовий до справи, і за нього працювала суддя.

Суддя почала допитувати, а свідки нічого не боялися, бо були підготовлені й говорили правду. Після цього суддя каже: «Усі ви злодії, і мова у вас злодійська», — ну я підхоплююся і заявляю протест. Потім суддя мене покликала, а потерпілі сидять у залі. Вона каже: «Що ви на мене дивитеся? Це ми з адвокатом своєю пташиною мовою розмовляємо».

У перерві підходжу до неї, вона мені каже: «Ви можете написати мені ухвалу про направлення справи на дослідування».

Написав проєкт цієї ухвали — і ця справа більше ніколи не поверталася до суду.