Загальні питання діяльності адвоката-захисника

Стандарти правової допомоги Адвокатська діяльність настільки варіативна, що якихось готових рецептів на всі випадки життя немає. Адвокатська діяльність — це робота творча, і я великий противник, чесно кажучи, обов’язкових стандартів надання правової допомоги, що зробило …

Стандарти правової допомоги

Адвокатська діяльність настільки варіативна, що якихось готових рецептів на всі випадки життя немає.

Адвокатська діяльність — це робота творча, і я великий противник, чесно кажучи, обов’язкових стандартів надання правової допомоги, що зробило Міністерство юстиції — приймальні адвокатів, які працюють у системі безоплатної юридичної допомоги.

Я хотів би підкреслити, що іноді виконання стандартів правової допомоги може призвести до зворотного результату.

Коли є певні обов’язкові стандарти, то і слідство, і прокуратура, і всі знають, як поводитиметься в тій чи іншій ситуації адвокат.

Тому я вважаю, що стандарти правової допомоги, можливо, можуть існувати, їх треба розробляти, але вони мають носити насамперед рекомендаційний характер, хоча не всі поділяють мою думку, я просто висловлюю свою позицію з цього питання.

У мене виник спір, заочний щоправда переважно. Спір полягав у тому, що це правильно, якщо після того, як справу зареєстровано, строки ще не йдуть, не спливають. Тому що, мовляв, особа, яка вчинила правопорушення, якщо дізнається, що щодо неї зареєстровано кримінальну справу, буде замітати сліди. Це зовсім неправда: особа, яка вчинила правопорушення, у всіх випадках буде замітати сліди, а особа, яка невинувата, щодо якої зареєстрували кримінальне провадження, ця особа не має процесуального статусу і не може захищатися. У неї можуть бути докази невинуватості, наприклад алібі: вона була в Барселоні в той час, коли щодо неї зареєстрували злочин, який вона нібито вчинила на території України. Час іде, роки йдуть, а їй і підозру не висувають, і вона не може захищатися.

До речі, у нас зареєстровано кілька мільйонів справ. І це лавина справ, яка просто насувається в купу. Це означає, що мільйони людей перебувають під ковпаком, тобто те, чого немає навіть у найбільш поліцейських державах світу.

Таким чином, щодо кожної людини зараз там зареєстровано кримінальну справу, там можуть бути проведені обшуки, негласні слідчі дії проведені і так далі.

До чого ми прийшли в нашій демократичній країні? Чесно кажучи, я взяв і написав закон про внесення змін. Я просто послав до Верховної Ради, щоб хоча б сказати і тим спасти свою душу. Але кілька депутатів, зокрема пан Мізевич, взяли і зареєстрували цей проєкт закону.

Проєкт закону полягає переважно в тому, що протягом 6 місяців, а у виняткових випадках протягом 12 місяців має бути або висунуто підозру, або провадження у справі закрито. У всякому разі, такий закон зареєстрований, і, можливо, він буде внесений, буде ухвалений.

Але якщо говорити про адвокатуру, то не має абсолютно жодного значення, чи є в нас орган самоврядування, чи в нас його немає.

Адвокатура існувала завжди. У давніх племен Індії були люди, які виконували функції адвоката. У Стародавній Греції були люди, які виконували функції адвоката за часів Солона, у стародавньому Римі за часів Цицерона: за виступи проти імператора Марка Антонія його було внесено до проскрипційних списків, і за ним послали погоню, і коли він побачив, що погоня наближається, сам зупинився, підставив голову під меч легіонера. Є відома картина, як жінка імператора Марка Антонія в такій фривольній розпусній позі напівлежачи грає з відрубаною головою Цицерона і встромляє шпильки у витягнутий язик Цицерона; ця картина говорить про найсильнішу силу зброї адвоката — його язик, тобто його слово.

Тому я хотів би сказати, що ми всі маємо відчувати себе частиною світової спільноти адвокатів, і у світовій спільноті адвокатів у нас усіх однакові проблеми. Інша річ, що кожна держава накидає на адвокатів свої законодавчі хомути, які треба виконувати, дотримуватися, але решта — це ті самі проблеми, що і в адвокатів Сполучених Штатів, в адвокатів Західної Європи, в адвокатів Росії; у нас практично спільні проблеми — це й обвинувальний ухил, це й низка інших моментів, які існують повсюди.

Інша річ, що в деяких державах є певні традиції, є певна довіра, по-перше, довіра до судді, а там, де є довіра до судді, там має значення й адвокат.

Я вважаю, що це не наша справа критикувати суд; є претензія до конкретного судді — будь ласка, у нас є певні механізми, за допомогою яких ми можемо щось зробити в цьому напрямку, але здійснювати ту огульну критику суддів, яка має місце в нас в Україні…

Коли держава побажала вирішити коштом суддів усі проблеми і звалити на суддів. Зрозуміла річ, що починаючи з 1991 року влада всілякими зусиллями намагалася підім’яти під себе суди, і це їй вдалося. Тому коли ми говоримо, що суди ухвалювали якісь неправильні, незаконні рішення і так далі, то в цьому насамперед винна влада, яка тиснула на них, яка купувала цих суддів. Але це розвинула влада насамперед, отже, влада має першою покаятися, дати можливість суддям самим вирішувати справу. І я категорично не згоден з тим, що суддя має нести відповідальність за рішення, яке він ухвалив. Хай доведуть, що це було умисне рішення, незаконне, неправосудне, то тоді можна було б говорити, а так суд не несе відповідальності за свої рішення. Але вищі суди мають працювати, мають підправляти суди, має бути єдина практика, якої в нас, на жаль, немає. У нас є ситуації, коли у Вищому господарському суді дві різні трійки по-різному вирішують одне й те саме питання. Ви це все чудово знаєте. Тому в цьому плані я стою на боці суддів і вважаю, що огульна критика суддів неприпустима.

Адвокати і преса: думка збоку

Є інша проблема, проблема, яка пов’язана з коментарями адвокатів щодо справ.

У Російській Федерації, це я чув по телебаченню від Генрі Резніка — це відомий адвокат, один із найкращих адвокатів сучасності. Так ось у них було правило, що адвокат, коли він коментує справу, яку веде зовсім інший адвокат, не має права ставати на позицію прокурора; це було залізне правило, яке я вважаю слушним. Звісно, адвокат, який представляє інтереси потерпілого, може висловити свою позицію, це інша річ. Але адвокат, який коментує роботу іншого адвоката, або роботу суду, або вирок суду, не повинен ставати на позицію прокурора.

Ось у справі Слюсарчука, що було мені дивно, один із професорів, пан Навроцький, член ради при Верховному суді, говорив, що обвинувачення в шахрайстві — це найменше, тут убивство щонайменше 10 людей, і тут має бути довічне позбавлення волі і так далі.

Це говорить професор, член цієї ради, не знаючи і не дивлячись цієї справи. Ба більше, він у Львівському університеті на догоду суспільній думці зробили слухання — семінар серед студентів, де вони доводили, що якщо особа передбачала можливість смерті, то це умисне вбивство. Ви самі розумієте, що жодного умисного вбивства за цієї ситуації не може бути. Це говорить тільки про те, що іноді наші вчені стають на догоду громадській думці, а ми, адвокати, маємо бути людьми, які для себе, у всякому разі, мають бачити всю справу об’єктивно.

Як ми можемо коментувати якусь справу, не знаючи матеріалів справи? Наша преса, знаєте, як діє? У неї принцип: «Можна зробити з мухи слона, головне, щоб була муха». Але в нашій пресі й мухи немає, а слон з’являється, це, на жаль, так. Це я говорю про те, що нам треба в нашій практичній діяльності боротися проти заздалегідь налаштованої негативно преси.

Чи має право адвокат залишати зал судового засідання і лишати клієнта без захисту

Є такий адвокат Шалімов, я його добре знаю. Він усім серцем працює, як то кажуть, а мене дорікнув тим, що я хочу відроджувати традиції радянського часу. Ну, по-перше, суть полягала в тому, що він висловився, що адвокат має право залишити зал засідань на знак протесту проти неправильної поведінки судді. Я відповів, що такий вчинок неприпустимий, оскільки адвокат у цій ситуації залишає свого клієнта без захисту. І це можна було зробити хіба що в найкрайнішому випадку. І навів навіть приклад: була така справа кілька років тому в Європейському суді, адвокат залишив зал засідань на знак якогось протесту, і після цього його там покарали, оштрафували, і Європейський суд його не підтримав.

Ми ж бачили цілу низку справ, у яких це відбувалося. Одна з них — це справа, яку вів суддя Кірєєв, ну і ясно, підсудна була Юлія Володимирівна, яка була тоді під обвинуваченням. Що сталося: мали допитувати свідка Азарова (прем’єр-міністра), звісно, він хвилювався, його добре підготували прокурори, йому дали ті запитання, до яких, очевидно, готували, а адвокати Юлії Володимирівни встали і сказали, що в нас було тільки три дні, нам треба ще більше ознайомитися зі справою, і тому ми відмовляємося від захисту Юлії Володимирівни. Юлія Володимирівна їх підтримала. Що сталося далі? Ясно, що Кірєєв мав допитати свідків, перш ніж відкласти справу.

Таким чином, розмазати по стінці Азарова було нікому, адвокатів немає, вони вийшли. Юлія Володимирівна поставила 13 запитань, здається, 13. Усі 13 Кірєєв зняв, але більша частина з цих запитань справді не стосувалися справи. Наприклад, чому ви даєте показання російською мовою і таке інше. Зрозуміла річ, що це не зовсім ті запитання, які треба було поставити Азарову. Тож по суті адвокати залишили беззахисною Юлію Володимирівну на той момент.

Ви знаєте, я працював з Юлією Володимирівною 3 роки, там 2001–2003 року, і вона прислухається до адвокатів, це розумна, вольова жінка, яка має масу позитивних якостей, які можна використати.

Так ось, що вони зробили: із самого початку вона стала ображати суддю, адвокат почав ображати прокурора. Але ж ми в судовому засіданні, а трансляція йде на всю Україну. Потім Юлія Володимирівна відмовилася встати, коли зайшов суд, порушувала процесуальний порядок. Там із французького посольства були представники, вони казали, що це коштувало б підсудному три роки позбавлення волі за таку образу суду у французькому суді. Не знаю, чи правда це, але, у всякому разі, ця позиція не всіма в суспільстві була підтримана.

А в цьому процесі було що показати, що це насправді не суд, а я законослухняна, я все виконую, я одна бідна, нещасна, — насамперед така роль мала бути, щоб набрати очки в суспільстві, але обрали іншу позицію, з тим, що пояснення вона даватиме тільки наприкінці процесу.

Ви знаєте, наприкінці процесу дебати прокурора транслювали, а її дебати не транслювали. І тут вона прорахувалася з одного боку, а з іншого боку, якби вона давала пояснення в процесі з першого дня… Я сам пишу в книгах часто, що іноді доцільно давати пояснення в самому кінці, коли вивчені докази, заслухані свідки, коли бачимо що можна. Але в цій ситуації, коли такий процес, потрібно було зробити, очевидно, навпаки, і тут є одна важлива особливість старого процесу, яку, на жаль, не перенесли в новий КПК. Підсудний у цьому процесі має право давати пояснення і заперечення в будь-який момент судового слідства. Ми, адвокати, цей прийом часто використовували. Якби Юлії Володимирівні це роз’яснили, то це був би спектакль одного актора, вона могла б після кожного свідка викладати свою позицію, а якби їй не дозволяли, тоді вона б говорила: ось дивіться, є КПК, а мене позбавляють слова, а мене позбавляють можливості. Не було цього зроблено, і дуже шкода. Така позиція теж могла бути. Я вважаю, що це позиція не тільки радянських адвокатів — позиція не залишати зал суду, а це позиція європейських адвокатів. Не можна залишати свого клієнта без захисту, тому в цій ситуації, я думаю, що ця позиція була помилковою.

Фокуси та хитрощі адвокатів старої школи

Але коли ми говоримо про адвокатів минулого, то я б не сказав, що в радянські часи були дуже високого рівня адвокати, які визначали ту епоху певною мірою, були офіційними опонентами тодішньої влади, і ті адвокати, у яких можна й повчитися, тому відкидати все те, що напрацьовано адвокатами минулого, я думаю, було б недоцільно.

Я, правда, можу сказати, що в адвокатів у минулому були всілякі речі, я просто наведу приклади. Адвокат захищав механіка, і цей механік отримав 5 років позбавлення волі реально, але його й не заарештували в залі судового засідання, і цей адвокат вирішив зробити невеликий психологічний етюд. Розглядав справу суддя Нікітченко, знаменитий суддя в Москві. У своєму кабінеті він із подивом дивиться, як уповзає на двох милицях цей підсудний, тягнучи обидві свої ноги, а ззаду, як то кажуть, із пісним обличчям іде адвокат, але вони присягаються, просять пробачення, що ніколи цього не повторять. Пішли в нарадчу кімнату і замінили реальну міру на умовну.

Ну що робити з таким калікою, але на радощах цей залишив милиці в туалеті, і ввечері все розкрилося, вони, як кажуть, були в шаленстві і написали скаргу до кваліфікаційної комісії адвокатури. Там реготали, але про всяк випадок вони йому догану дали. Були й такі фокуси.

Був і інший фокус, цей самий адвокат і зробив. Ішло звичайне засідання щодо крадіжки врожаю. Встає хтось у залі засідання і каже: «я більше не можу терпіти, це я, це я вкрав це зерно», адвокат підскакує, просить допитати його як свідка, справа відкладається, після цього проводиться судове слідство вже щодо цього, а захищає його знову той самий адвокат. Встає цей адвокат і каже: «я прошу припинити провадження у справі, мій клієнт психічно хворий, він тоді був у стадії ремісії, а тепер ось довідка психлікарні», справу закривають. Усі розуміють, що це був обман, але вже нічого зробити не могли.

Хочу навести приклад адвоката Арія, одного з найкращих адвокатів 20-го століття. До нього приїхав чоловік з Узбекистану і каже, що його син підсудний, якому має бути винесений смертний вирок; річ у тім, що він нібито вбив сина міністра, і міністр натиснув на свої знайомства, звернувся до обкому партії з тим, щоб вирок для цього підсудного був обов’язково смертним. Адвокат Арія поїхав туди, подивився, і що він зробив перше — нам би треба вчитися в таких адвокатів — він зустрівся з місцевими адвокатами, він з’ясував, що собою являє суддя, яка в судах обстановка, і адвокати все йому розповіли. Тобто колегіальність відповідно була і тоді, і її потрібно, цю колегіальність, відновлювати; якщо її немає, потрібно мати на увазі, ми маємо один одному завжди допомагати. Він подивився справу, побачив там максимум, що могло бути, це перевищення меж захисту, де очевидиця, жінка з Казахстану, бачила, як на поріг ресторану вийшли кілька людей (вона в готелі жила), збили з ніг одного з них, почали його штовхати ногами. Нарешті той підвівся, почав розмахувати ножем і когось зачепив, усі розбіглися. Тобто це було таке вбивство умисне, яке тягло за собою смертну кару.

Що зробив адвокат Арія? Ну він, як то кажуть, підкріпив подвійним вузлом, тобто різними клопотаннями, щоб цей папірець не пропав, а заявив клопотання про допит цієї жінки, яка поїхала до Казахстану і більше не поверталася в Узбекистан. Після цього, як було засідання, справа розглядалася з двома народними засідателями, це дві російські жінки, і він звертався до них приблизно так: «Шановні судді, вам пропонується зробити це вбивство, тому що в цих умовах це буде вбивство — смертна кара, і ви на довгий час втратите душевний спокій, сон і так далі». Він розвинув цю ідею, ця ідея, я думаю, була б корисна нам у наших судах присяжних. Тобто інтуїтивно Арія зрозумів, що суддя, характеристику якого він уже знав, нічого не зробить іншого, крім того, що йому сказали в обкомі партії. Але є народні засідателі, є люди з народу. Він їм каже: «Не слухайте те, що вам скажуть; що ви, якщо ви помиляєтеся, то вам поправлять у вищих судах, де сидять професійні судді, які залежать не тільки від своєї суддівської совісті». Це в радянські часи так говорив. У результаті народні засідателі категорично відмовилися підписати смертну кару. Була довга історія, приїжджали з обласного суду, тоді обласні суди, а не апеляційні, і зрештою таки жінки категорично відмовили підписати смертний вирок. Довелося змінити вирок, і в результаті він урятував життя цій людині саме за допомогою народних засідателів.

Вони потім із ним зустрілися, сказали: ви розумієте, радянські люди жили вірою, що в судді можна досягти справедливості, іноді справді можна було. Вони сказали: «ви нас розчавили», тобто він своїм виступом так на них вплинув, що вони не знали, що зробити, і зрештою категорично відмовитися підписати смертний вирок.

Коли в нас говорять, що ці народні засідателі були, кивали, то це не зовсім так. Я пам’ятаю, у мене була справа про спекуляцію, коли я був суддею, і прокурор просив 8 років позбавлення волі за якесь насіння, а була така стаття, на жаль, у Кримінальному кодексі, і вони мені сказали, що вони не підпишуть цей вирок, маючи трьох дітей.

Я телефонував до Обласного суду, кажу, що тут ситуація така, а вказівка була: якщо прокурор просить 8 років, то менш ніж на один рік не можна зменшувати. Потім і ця вказівка не виконувалася, але в певний період було жорстко, тому в тій ситуації вони врятували. Я написав вирок, не пов’язаний із позбавленням волі, мучився, обґрунтовував і все таке, але факт залишається фактом: завдяки цим двом народним засідателям жінка не отримала реальний строк. Тож говорити про те, що люди з народу в судовому засіданні — це погано, ні, це добре. Я розумію, що наш суд присяжних далеко не такий суд присяжних, який нам хотілося, але там сидять люди, і нам треба знайти до їхніх сердець свою точку зору, свою думку, і якщо ми це зуміємо зробити, то в нас з’явиться шанс. Тому в цій ситуації я вважаю, що безнадійної ситуації немає.

Зазвичай 3 присяжних, і їх розсаджують між суддями, вони між собою спілкуватися не можуть. У мене була така справа, і я просив, щоб їх посадили так, щоб вони могли між собою спілкуватися. Суддя відхилив моє клопотання, хоча питання про те, як мають сидіти в суді присяжні, не вирішено. Їх розсаджують між двома суддями, тому в цій ситуації вони дуже легко піддаються впливу суду.

Отже, приклад адвоката Арія говорить про ті можливості, які були; він дає секрет того, як нам звертатися до наших присяжних нинішніх, хоча тоді були тільки народні засідателі.

Стосунки адвоката з клієнтом

Ви знаєте, це одна з найбільших проблем нашої адвокатської діяльності, загальне правило: «Клієнт наш — ворог наш», і це, на жаль, така ситуація часто повторюється. Знову звернуся до адвокатів минулого: була така російська адвокатка Діна Камінська, яка захищала права правозахисників. У своїх записках адвоката вона згадує, як захищала Буковського, відомого правозахисника. Той, сидячи у слідчому ізоляторі, маючи прекрасну пам’ять, вивчив напам’ять практично всі 420 статей КПК РРФСР, і коли при першій зустрічі вони зустрілися, він засипав її буквально номерами статей, які, на його думку, були порушені щодо нього, і вона зауважує, що він, вивчивши напам’ять кодекс, юристом не став, тому що він не володів мистецтвом відбору фактів, мистецтвом відбору обставин, мистецтвом відбору законодавчих актів. І каже, що одне, справді серйозне порушення він так і не побачив. Тобто ми маємо усвідомлювати, що юрист від не-юриста насамперед відрізняється ось цим мистецтвом відбору, мистецтвом відбору законодавчих актів, мистецтвом відбору обставин, які говорять на користь нашого клієнта, і мистецтвом відбору тих законодавчих актів, які ми можемо використати на свою користь.

Змагальність процесу й адвокатська таємниця

Є в нас стаття 20 КПК і ст. 22, які говорять про змагальність процесу, але це означає, що наш процес постановочний, і в нашому процесі не встановлюється об’єктивна істина. Наших студентів учать, що в судах встановлюється об’єктивна істина — це неправильно. Яка об’єктивна істина? Вона майже ніколи не встановлюється, у суді встановлюється доведеність вини. Якщо вину не довели, а людина, може, і вчинила це правопорушення, то в цій ситуації що має бути — виправдання.

Моральна проблема, яка постає перед адвокатами, який може знати, що ця людина винна, може знати і все одно захищати. А з іншого боку, у державі стільки злочинів, що адвокат насамперед служить не суспільству, насамперед служить клієнту, а через нього суспільству. Адвокат має право вийти зі справи, якщо він вважає неможливим захист цієї людини, але він не може ставати на позицію допомоги прокурору. Але в нас тут ситуація з адвокатською таємницею доволі дивна, але все ж уявімо собі, що ми дізнаємося, однак, що хтось готує злочин, тяжкий злочин, і це стало нашою адвокатською таємницею. У цій ситуації треба порушувати адвокатську таємницю, я так вважаю.

У Сполучених Штатах це чітко записано: якщо стає відомо про майбутній злочин, адвокат має донести про цей злочин. Ну це настільки тонка матерія, тут я якось єдиного рецепта не наважився дати, тут кожна ситуація потребує своєї важливої оцінки. У всякому разі, це питання, яке нам і нашим кваліфікаційним комісіям треба добре вивчити, що в цих ситуаціях робити і як себе поводити, які рекомендації тут мають бути.

Без провокацій у нас немає методики, як ловити корупціонерів

Адвокат протягом усього свого життя, як то кажуть, «накопичує зв’язки», це його багатство, і ці накопичені зв’язки ніяк не можуть бути корупцією. Одна річ, коли ви можете поговорити зі своїм колегою, який є нинішнім суддею, і це не означає, що цей суддя зробить щось не так, а інша річ, коли ви просто не будете мати доступу до цього судді і ви не зможете у звичайній, нормальній обстановці переконати його, що тут є серйозні помилки, а він може, слухаючи цю справу тільки в судовому засіданні, може цих помилок не побачити або не захотіти побачити, це теж є серйозною проблемою.

Я, правда, хочу сказати, що корупцію як таку ліквідувати неможливо, це неправда, що можна ліквідувати корупцію, на жаль, поки буде попит на цю корупцію, будуть люди, які будуть нести, і ці люди обов’язково не обов’язково мають бути адвокатами, але вони є і будуть.

Але знизити корупцію можливо, завдання має бути насамперед зниження хоча б рівня корупції, а що в нас робиться — а в нас росте корупція. Тому що в нас корупціонерів роблять за допомогою провокацій, і більше нічого іншого, і без провокацій у нас немає методики, як ловити цих корупціонерів, і це проблема. Для того щоб робити провокації — ми цим не влаштуємо боротьбу з корупцією, ми просто її збільшуємо. З іншого боку, ми збільшуємо кількість усіляких органів, які борються з корупцією; кожен новий орган, який бореться з корупцією, — це новий виток корупції. Чим менше чиновників, тим менше корупції. А в нас більшість думають наївно, мені здається, що вони щиро вірять, що якщо вони створять нові й нові органи, які нібито борються з корупцією, то вони знизять рівень корупції. Нічого подібного, шукати треба інший спосіб боротьби з корупцією.

Але не нам, адвокатам, їм давати рецепти, але з іншого боку, я думаю, що ця робота мало чого варта на ті одиниці, які трапляються на таку кількість провокацій.

Це важко довести, і ми тут, адвокати, можемо працювати дуже ефективно. У всякому разі, корупція в нас існує, але реальної справжньої боротьби, на жаль, немає. Наші вчені поки не знайшли методів боротьби з корупцією.