Захисна промова адвоката у кримінальній справі про ДТП

ПРОМОВА АДВОКАТА С. Л. ХРОНІКА НА ЗАХИСТ ПОРТНОВА. Портнова було віддано до суду за ч. 2 ст. 286 КК і обвинувачено в тому, що приблизно о 20-й годині, керуючи особистим автомобілем і рухаючись по шосе, …

ПРОМОВА АДВОКАТА С. Л. ХРОНІКА НА ЗАХИСТ ПОРТНОВА. Портнова було віддано до суду за ч. 2 ст. 286 КК і обвинувачено в тому, що приблизно о 20-й годині, керуючи особистим автомобілем і рухаючись по шосе, в населеному пункті грубо порушив Правила руху, вчинив наїзд на Васильєва, який від отриманих тяжких тілесних ушкоджень помер.

Портнов не визнав себе винним.

Одинцовський народний суд Московської області постановив виправдувальний вирок.

Судова колегія в кримінальних справах Московського обласного суду вирок залишила в силі, відхиливши касаційний протест прокурора та скаргу представника потерпілого.

Захист здійснював досвідчений адвокат у справах про ДТП Хронік С. Л.

Товариші судді!

Кілька днів ви з великою увагою, ретельно досліджували обставини трагічної загибелі Васильєва.

Трагічність цього нещасного випадку насамперед у його наслідках, у тому, що так безглуздо обірвалося життя молодої, здібної людини. Ми розуміємо, яке горе прийшло в сім’ю Васильєва. Всім нам, природно, дуже його шкода.

Але йдеться про нещасний випадок, а не про злочин. У цьому ми бачимо другий бік трагедії, адже на лаві підсудних опинився невинуватий.

Портнов, за нашим глибоким переконанням, невинуватий у наїзді і притягнутий до кримінальної відповідальності тільки у зв’язку з тим, що саме він керував автомобілем, який збив потерпілого.

У цій справі допускається вельми типова для такої категорії справ помилка: факт настання тяжких наслідків намагаються ототожнювати з винуватістю.

Однак наш закон передбачає кримінальну відповідальність тільки за винні дії.

Якими б не були наслідки, якою б не була їхня тяжкість, ці наслідки не можуть замінити доказів вини.

Кримінальна відповідальність без вини немислима.

Ми категорично заперечуємо проти висловленої тут обвинуваченням цілком помилкової точки зору. Сенс її полягає в тому, що сам по собі факт наїзду, що спричинив настання тяжких наслідків, свідчить про винуватість водія.

Така позиція суперечить закону, адже означає об’єктивне ставлення у вину, чуже праву.

Обвинувачення ставить питання таким чином: за суворого дотримання Правил руху водієм не може бути наїзду; отже, були допущені порушення Правил. Подібна точка зору означає забуття того, що безпека руху залежить не тільки від водія, але й від багатьох інших чинників. До числа їх належить обов’язок дотримання Правил пішоходами.

Загальновідомо, що значна кількість нещасних випадків відбувається внаслідок грубої необережності пішоходів.

Яскравим прикладом подібної грубої необережності пішохода є досліджувана нами справа.

Для того щоб сказати, хто відповідальний за порушення Правил руху, ми повинні насамперед точно встановити фактичні обставини події. Якими ж вони є?

Версія слідства полягає в тому, що Портнов вів автомобіль по населеному пункту зі швидкістю, що перевищує дозволену.

На думку слідчого, вона була 65,5 км/год замість передбачених Правилами 60 км/год. У цьому обвинувачення вбачає порушення ст. 34 Правил руху.

Обвинувачення вважає також, що порушено й ст. 32 Правил, оскільки швидкість руху обрана без урахування дорожньої обстановки, і насамперед без урахування видимості.

Слідство вважає, що водієм допущено порушення ст. ст. 52, 53 Правил, оскільки він вів автомобіль зі світлом підфарників, а мав увімкнути дальнє світло.

Портнову ставиться у вину й порушення ст. 120 Правил руху: протектор правого переднього колеса був повністю зношений. І, нарешті, на думку слідства, водій допустив порушення ст. 4 Правил, оскільки не виявив уважності та обережності до дорожньої обстановки та її змін.

Говорячи про обставини наїзду, обвинувачення заявляє, що потерпілий ішов по шосе в тому напрямку, у якому рухався автомобіль, і водій через допущені ним порушення не помітив пішохода, який ішов попереду, наздогнав його і збив ударом у спину.

Така версія слідства.

Портнов каже, що потерпілий не йшов по шосе, а несподівано вибіг на проїзну частину. Він стверджує, що швидкість руху керованого ним автомобіля була 50–60 км/год, що вів він автомобіль з ближнім світлом фар, а не зі світлом підфарників, і проглядав дорогу не менше ніж на 50 м. Портнов стверджує, що потерпілий несподівано вибіг з правого узбіччя, намагаючись перебігти шосе справа наліво по ходу руху автомобіля. Щойно потерпілий опинився в полі зору Портнова, він одразу ж загальмував автомобіль, намагаючись уникнути наїзду. Однак у зв’язку з тим, що відстань до потерпілого була приблизно 10–12 м, уникнути наїзду він не мав можливості.

Такі пояснення підсудного.

Аналіз наявних у розпорядженні суду доказів дозволяє захисту стверджувати, що пояснення підсудного не тільки не спростовані, але й знайшли своє повне підтвердження в матеріалах справи. Перевірка доказів у суді показала повну неспроможність версії слідства. Це зрозумів державний обвинувач, і не випадково шановний товариш прокурор значною мірою змінив позицію обвинувального висновку і відмовився від обвинувачення Портнова в порушенні ст. ст. 34, 52 і 53 Правил.

Які ж докази лягли в основу версії слідства?

Обвинувачення вважає, що фактичні обставини наїзду підтверджені показаннями свідків та висновком судово-медичного експерта.

Порушення ж, допущені водієм, на думку слідчого, випливають з обставин події. Цю точку зору слідчий підкріплює посиланням на автотехнічну експертизу.

Твердження, що потерпілий ішов по шосе по ходу руху автомобіля, керованого Портновим, і що машина йшла зі світлом підфарників, ґрунтувалося на показаннях свідків Петрова, Корольова та Сергєєвої.

Доказом винуватості Портнова вважають також висновок судово-медичного експерта.

У висновку судового медика справді відзначається, що в потерпілого були тілесні ушкодження лівого стегна, обширні крововиливи в м’яких тканинах спини та тім’яно-потиличної ділянки.

Однак з цього висновку робиться явно помилковий висновок. Вважають, що він нібито спростовує пояснення підсудного про обставини події. Обвинувачення, виходячи з висновку судово-медичного експерта, заявляє, що удар автомобілем був завданий ззаду, у спину потерпілого.

Гадаю, що це твердження виходить з невірного тлумачення висновку експерта.

Ще на досудовому слідстві у своєму дуже докладному висновку експерт Маслов говорив про кілька фаз, за яких були заподіяні тілесні ушкодження. Первинний удар припав у ліву ногу потерпілого, у стегно та м’які тканини гомілки. Далі відбулося падіння тіла на капот автомашини. Очевидно, що ушкодження спини та потиличної ділянки сталися в цій другій фазі зіткнення тіла потерпілого з автомобілем.

На поставлені захистом у суді запитання експерт Маслов відповів, що виявлені ушкодження на тілі потерпілого — цитую дослівно — «могли утворитися при русі пішохода зліва направо».

Таким чином, висновок експерта не тільки не спростовує пояснень підсудного, але, більше того, він їх підтверджує.

Звертає на себе увагу й той факт, що первинний удар був завданий лише в одну кінцівку — у ліву ногу. Це, на наш погляд, свідчить про те, що нога ця була не на одному рівні з іншою — правою. Причому вона була відставлена досить далеко. Враховуючи значну силу удару та відсутність ушкоджень на правій кінцівці, слід дійти висновку, що потерпілий перебував у русі, причому ліва нога була відставлена далеко від правої.

Таким чином, у нашому розпорядженні зайве свідчення тієї обставини, що потерпілий не йшов, а біг, рухаючись під кутом до автомобіля.

Свідчення свідків, на які посилається слідство, потребують ретельної та вельми критичної оцінки.

Насамперед треба мати на увазі, що свідки Корольов, Сергєєва та Петров — близькі друзі потерпілого.

У нас є факти, що свідчать про те, що ці свідки, м’яко кажучи, неправдиві, прагнуть виправдати дії потерпілого та обвинуватити водія.

Свідки стверджують, що потерпілий був тверезий, що в день події він взагалі не вживав спиртного або десь за 6–8 годин до події випив близько 100 г слабкого сухого виноградного вина. Однак ці їхні показання не заслуговують на довіру.

Матеріалами справи безспірно встановлено, що потерпілий був п’яний, причому сильно п’яний. Для встановлення істини на допомогу нам прийшла наука. При фотометричному дослідженні було встановлено наявність у крові потерпілого 2,55 ‰, а в сечі 1,85 ‰ етилового спирту.

Судово-медичний експерт Маслов показав у суді, що подібна концентрація алкоголю свідчить про тяжкий ступінь сп’яніння. Розрахунок, зроблений експертом, дає підставу стверджувати, що потерпілий випив не менше 350–450 г 40-градусного алкогольного напою. Причому період концентрації в крові та сечі доводить, що випив він цю значну кількість міцного алкогольного напою незадовго до своєї загибелі.

Експерт на наше прохання назвав характерні ознаки цієї стадії сп’яніння. До них належать порушення процесів мислення та орієнтування, порушення координації руху та сприйняття зовнішніх вражень тощо. Ідеться про такі зовнішні прояви сп’яніння, які не могли бути непомітними для оточення.

Які висновки можна зробити з цієї частини висновку експерта?

По-перше, згадані свідки говорять неправду, заперечуючи сп’яніння потерпілого.

По-друге, що важливіше, стан потерпілого пояснює його поведінку.

Тяжкий ступінь сп’яніння, порушення процесів мислення, орієнтування та сприйняття — причина такої грубої необережності потерпілого.

Слід сказати, що, оскільки згадані свідки здатні говорити суду неправду щодо стану потерпілого, у нас немає підстав ставитися з довірою й до їхніх інших показань.

Так, усі вони стверджують, що автомобіль нібито рухався зі світлом підфарників.

Гадаю, що й тут вони, найімовірніше, свідомо говорять неправду. Однак я не можу виключити й того, що вони добросовісно помиляються.

Перше моє твердження підкріплюється показаннями свідка В. К. Портнова (батька підсудного), який говорив про змову деяких свідків одразу ж після аварії. Причому йшлося саме про освітлення, з яким рухався автомобіль.

Разом з тим звертає на себе увагу й думка автотехнічного експерта з приводу можливої помилки у сприйнятті свідків, які бачили автомобіль на великій відстані.

Найголовніше ж те, що у справі є акт огляду автомобіля, у якому працівник ДАІ зафіксував ближнє світло у фарах автомобіля.

Висновок працівників ДАІ повністю збігається з показаннями водія та пасажира автомобіля про те, що автомобіль рухався з ближнім світлом.

Безглузде саме припущення, що досить досвідчений, дисциплінований, тверезий водій, який везе хворого батька, вестиме автомобіль у нічний час по неосвітленому шосе без світла, наосліп. Не випадково товариш прокурор відмовився від обвинувачення в цій частині.

Ще кілька міркувань з приводу показань тих самих свідків.

У суді було безспірно встановлено, що вони не бачили самого факту наїзду і того, як поводився потерпілий перед наїздом. Установлено також, що вони й не могли цього бачити, адже перебували на значній відстані від місця наїзду.

Тут слід також відзначити суперечність, що міститься в обвинувальному висновку.

Слідчий стверджує, що навіть з ближнім світлом водій був позбавлений можливості проглядати дорогу більше ніж на 30 м. Однак він же стверджує, що свідки з відстані 100 і більше метрів могли нібито бачити, де і як рухався потерпілий.

Гадаю, що немає потреби коментувати цю невідповідність.

Що ж насправді знають свідки?

Сергєєва з Петровим ішли до клубу. Ішли вони по лівому узбіччі в напрямку Москви, тобто були обернені спиною до автомашини, що наближалася.

Сергєєва стверджує, що, озираючись назад, десь бачила автомобіль.

Матеріали справи свідчать, що в цей час автомобіль міг бути на відстані не менше 250–300 м від неї. Очевидно, що на такій відстані взагалі не можна було бачити машину, якби вона йшла без світла фар. Потім Сергєєва та її супутник почули тупіт ніг людини, що біжить, а через якусь мить удар і скрип гальм.

З показань свідків випливає, що вони після удару повернули назад і, лише пробігши 100 метрів, виявили на шосе тіло потерпілого.

Таким чином, цілком очевидно, що вони не бачили й не могли бачити поведінки потерпілого перед наїздом, як і де він рухався.

Фактично обидва свідки змушені були визнати в суді цю обставину. Третій свідок — Корольов давав суперечливі показання на стадії слідства. То він стверджував, що перебував за 150–200 м від місця наїзду, але якимось чином у темряві бачив, як і де йшов потерпілий, то він казав, що не бачив ні самого наїзду, ні того, де був збитий Васильєв.

У своєму виступі на зборах при виділенні громадського обвинувача він, уже не пов’язаний попередженням про відповідальність за дачу неправдивих показань, став стверджувати, що нібито на його очах автомобіль, що йшов без світла, наздогнав потерпілого і збив його ударом у спину.

Треба гадати, що саме ці його безвідповідальні та неправдиві пояснення й ввели в оману громадськість.

У суді він змушений був визнати, що не бачив самого моменту наїзду і того, як поводився потерпілий перед наїздом. Проте він стверджує, що потерпілий нібито йшов по проїзній частині вздовж узбіччя не більше ніж за 0,5 м від нього.

Експерт-автотехнік на наше запитання відповів, що за обставин, викладених свідком, або взагалі не могло бути наїзду, або праві колеса автомобіля в момент наїзду мали б перебувати в кюветі.

Таким чином, можна підбити підсумок аналізу цих показань свідків — усі троє зазначених свідків не були очевидцями наїзду, не знають і не можуть знати, як поводився потерпілий перед наїздом.

Показання цих свідків жодною мірою не спростовують пояснень підсудного.

Навпаки, показання Сергєєвої та Петрова про те, що вони чули тупіт ніг того, хто біг, саме біг, а не йшов асфальтом, підтверджують пояснення Портнова.

Якщо ж згадати, що потерпілий до події, вийшовши з дому, наздоганяв Сергєєву, яка пішла вперед, і для цього мав перетнути шосе справа наліво по ходу автомобіля, то пояснення Портнова стають вельми переконливими. Все стає на свої місця.

Нарешті, ми маємо показання єдиного очевидця події — Портнова-старшого, який сидів поруч із водієм. Він у всіх своїх показаннях категорично стверджує, що потерпілий несподівано вибіг на дорогу, на близькій від автомобіля відстані (він називає цю відстань у 10–12 м), що біг він справа наліво.

Він показав також, що водій одразу ж загальмував і удар збігся з початком руху автомобіля «юзом». Ці його пояснення відповідають даним огляду місця події.

З висновку експерта-автотехніка в суді видно, що водій зреагував на небезпеку, коли автомобіль був на віддаленні від місця наїзду приблизно на 15–16 м. Цей висновок експерта також підтверджує правильність пояснень підсудного та свідка Портнова В. К.

Усе викладене дозволяє стверджувати, що пояснення Портнова з приводу фактичних обставин події знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні.

За наявності цих установлених у суді обставин нам залишається відповісти ще на три питання. Чи допустив порушення Правил безпеки руху Портнов, чи мав він технічну можливість уникнути наїзду на потерпілого, чи винен Портнов.

Вирішального значення тут набуває висновок експерта.

Насамперед з приводу швидкості руху автомобіля. Справді, на стадії досудового слідства розрахунок експерта свідчив про те, що швидкість руху автомобіля перевищувала 60 км/год. Однак ми звернули увагу на певну помилковість прийнятих експертом вихідних даних. Розрахунок вівся, виходячи з коефіцієнта зчеплення шин з дорогою 0,7. Цей коефіцієнт має на увазі гальмування на сухому асфальті.

Тим часом установлено, що частина гальмівного сліду проходить по ґрунту, де коефіцієнт зчеплення значно менший, близько 0,5. Розрахунок експерта в суді за більш достовірними вихідними даними, з урахуванням того, що гальмування відбувалося як на асфальті, так і на ґрунті, показав, що швидкість була дещо меншою за 60 км/год.

Таким чином, відпало обвинувачення в порушенні ст. 34 Правил, що визнає й прокурор.

Обвинувачення ж у порушенні ст. 32 Правил ґрунтується на явному непорозумінні. Обвинувачення чомусь вважає, що ближнє світло фар дає освітлення лише на 30 м. При цьому робиться посилання на Правила руху. Однак ст. 120 Правил руху говорить лише про те, що ближнє світло фар технічно справного автомобіля має забезпечувати видимість не менше ніж на 30 м. Захист подав вам довідку НДІ «Автоприлад», у якій зазначено, що фари технічно справного автомобіля М-21 «Волга» забезпечують видимість не менше ніж на 50 м!

Про видимість на 50 м говорить нам Портнов і пасажир його автомобіля.

Експерт ще на стадії слідства також указав на можливість освітленості приблизно на 50 м.

Нарешті, експерт у суді визнав, що швидкість руху, обрана водієм, причому навіть якби вона була більше 60 км/год, відповідала умовам видимості. При цьому експерт наводить розрахунок, що свідчить, що повний зупинний шлях автомобіля був меншим, ніж запас видимості.

І останнє, щоб завершити пояснення з цієї частини обвинувачення.

Розрахунок експерта показав, що потерпілий міг перебувати в полі зору водія не більше 1 секунди. За цей час водій у кращому разі міг зреагувати на небезпеку і привести в дію гальмівну систему. Однак цього часу недостатньо, щоб уникнути наїзду за будь-якої швидкості руху.

Експерт так і відповів на третє запитання захисту — наїзд на пішохода не виключався за будь-якої меншої швидкості.

Таким чином, величина швидкості руху сама по собі не перебуває в причинному зв’язку з наїздом.

Немає потреби, вочевидь, затримувати вашу увагу з приводу порушень ст. ст. 51 і 52 Правил.

Установлено, що водій вів автомобіль з ближнім світлом фар. Що ж стосується твердження слідчого про обов’язок увімкнути дальнє світло, то ця вимога не відповідає змісту Правил.

Зазначені Правила вимагають увімкнення освітлення з настанням темряви, однак не зобов’язують вмикати дальнє світло. Водій може користуватися дальнім і ближнім світлом, узгоджуючи світловий режим зі швидкістю автомобіля. Ставлення у вину ст. 4 Правил, цієї загальної декларативної статті, мало б якийсь сенс, якби йшлося про неуважність водія, який не побачив людину, що йшла по шосе. Однак це обвинувачення не знайшло свого підтвердження. Розрахунки експерта свідчать, що водій вчасно відреагував на небезпеку, що виникла, але не мав технічної можливості уникнути наїзду з обставин, що не залежали від нього.

У зв’язку з цим ми не можемо погодитися з позицією прокурора, який говорить, що, якби водій був уважнішим, він міг би раніше побачити потерпілого.

Однак у цьому випадку справа не в ступені уважності водія, а в діях потерпілого.

Очевидно, що водій не міг бачити потерпілого раніше, ніж останній вибіг на дорогу.

Посилання обвинувачення на можливість маневру суперечить не тільки висновкам експерта про неможливість будь-яким способом уникнути наїзду, але й вимогам Правил, які пропонують водіям при виникненні небезпеки гальмувати, а не маневрувати.

Нарешті, з приводу порушення ст. 120 Правил.

Захист не оспорює факту порушення цієї статті. Однак слід мати на увазі таке: експертиза ще на досудовому слідстві вказала, що зношений рисунок протектора в цьому випадку жодним чином не впливав на механізм події.

Більше того, установлено, що наїзд стався на самому початку гальмування, у зв’язку з чим передбачуване збільшення гальмівного шляху, яке могло мати місце після наїзду, не перебуває в причинному зв’язку з наїздом. Очевидно, це формальне порушення Правил не перебуває в причинному зв’язку з наїздом, що також визнав і прокурор.

Таким чином, ми встановили в суді, що водій не допустив жодних порушень Правил безпеки руху, які були б у причинному зв’язку з наїздом.

У ситуації, що склалася внаслідок грубої необережності потерпілого, водій був позбавлений можливості уникнути наїзду.

Передбачити можливість такої необачної поведінки пішохода заздалегідь водій, природно, не міг.

Дії водія не містять складу злочину.

Ідеться про трагічний нещасний випадок, який стався тільки внаслідок грубої необережності самого потерпілого, за відсутності вини водія.

Я говорив про тяжкі наслідки для сім’ї потерпілого. Настали вони, як ми переконалися, з вини самого потерпілого. Вельми тяжкими були наслідки нещасного випадку і для сім’ї Портнова. Батько його, літня, шанована людина, одразу ж після події, і саме у зв’язку з нею, переніс тяжкий інфаркт і ось уже вісім з лишком місяців прикутий до лікарняного ліжка.

Про особу підсудного тут говорилося чимало.

Характеристику, яку дав йому в суді громадський захисник, ви чули. Оголошувалися також прекрасні атестації, дані Портнову адміністрацією та громадськими організаціями.

І ось цей відмінний працівник, людина, яка веде велику й дуже корисну роботу, на такий тривалий час був вибитий фактично з нормальної колії необґрунтованим притягненням до кримінальної відповідальності.

Ми сподіваємося, що сьогодні ви, товариші судді, своїм вироком відновите справедливість.

Я прошу вас постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до вимог КПК цивільний позов має бути залишений без розгляду.

Читайте також:

• Промова адвоката на захист обвинуваченого у вбивстві
• Промова адвоката на захист обвинуваченого в отриманні неправомірної вигоди
• Промова адвоката на захист обвинуваченої в незаконному аборті
• Промова адвоката на захист обвинуваченого у зґвалтуванні
• Судова промова адвоката у кримінальній справі за обвинуваченням у розбої
• Судова промова адвоката у справі за обвинуваченням в умисному вбивстві
• Судова промова адвоката на захист обвинуваченого у вчиненні воєнних злочинів
• Виступ адвоката в суді у кримінальній справі
• Захисна промова адвоката у справі про грабіж
• Захисна промова адвоката у справі про неправомірну вигоду
• Захисна промова адвоката у справі про ДТП шляхом наїзду на пішохода
• Промова адвоката у кримінальній справі про грабіж
• Захисна промова адвоката у справі про вбивство
• Судова промова адвоката у кримінальній справі за обвинуваченням у службовій недбалості
• Судова промова адвоката у кримінальній справі за обвинуваченням у підпалі