Захисна промова адвоката у справі про зловживання службовими повноваженнями

ПРОМОВА АДВОКАТА Д. Г. ПОЛЯКА НА ЗАХИСТ МИРОНОВА. Короткий зміст справи. Миронов — директор прядильної фабрики — був відданий до суду за обвинуваченням у зловживанні службовим становищем та систематичному одержанні неправомірної вигоди за ч. 2 …

ПРОМОВА АДВОКАТА Д. Г. ПОЛЯКА НА ЗАХИСТ МИРОНОВА. Короткий зміст справи. Миронов — директор прядильної фабрики — був відданий до суду за обвинуваченням у зловживанні службовим становищем та систематичному одержанні неправомірної вигоди за ч. 2 ст. 170, ч. 2 ст. 171 КК. Миронов обвинувачувався в тому, що, будучи директором фабрики, відпускав без нарядів і фондів пряжу підприємствам місцевої промисловості. За це він через посередника Ґрейдинга, який організовував відпуск пряжі, отримував від постачальних організацій будівельні матеріали для потреб фабрики. Крім того, на підставі показань Ґрейдинга, Миронов обвинувачувався в систематичному одержанні неправомірної вигоди за позафондовий відпуск пряжі. Судова колегія в кримінальних справах Московського обласного суду виправдала Миронова за обвинуваченням в одержанні неправомірної вигоди й засудила за зловживання службовим становищем, що виразилося у відпуску пряжі поза фондами та нарядами, за ч. 2 ст. 170 КК до 5 років позбавлення волі. Касаційна інстанція вирок залишила без змін.

Публікуємо промову, яку виголосив адвокат у кримінальних справах — кандидат юридичних наук А. Г. Поляков у судовому засіданні судової колегії в кримінальних справах Московського обласного суду.

У дні закінчення нашого процесу було опубліковано статтю голови виконкому міської Ради про успіхи в будівництві міста, у якому жив і працював мій підзахисний Миронов. «Місто нестримно зростає. Підіймаються корпуси нових заводів, прокладаються вулиці», — писав голова виконкому.

І якби зі стін цієї зали ми могли перенестися на вулиці міста, то серед новобудов ми б побачили чимало нових споруд прядильної фабрики: 16-квартирний, 8-квартирний і два 2-квартирних будинки для робітників; 8-квартирний гуртожиток для молоді; механічні майстерні; школу робітничої молоді на 120 осіб; завершену будівництвом третю чергу фабрики, що дозволила збільшити її виробничі потужності на 60,5 %; збудований теплий перехід із виробничих корпусів до їдальні, споруджений у ті самі роки медичний пункт із трьома кабінетами; збудований склад для бавовни; завершену будівництвом фабричну каналізацію; клуб на 300 місць і, нарешті, збудовані за ці роки численні будиночки індивідуальних забудовників із числа робітників фабрики.

Усе це величезне будівництво проводилося директором фабрики Мироновим та керівниками місцевої промисловості, які опікувалися ним, нині підсудними Гусєвим і Сидоровим, без будь-якої допомоги з боку місцевих організацій, без будь-яких фондів на будівельні матеріали.

Допитаний у суді колишній начальник відділу будматеріалів Управління постачання Фурсаєв показав:

«Ми знали, що будівництво на фабриці ведеться не за рахунок нашого фонду. Ініціатива позафондового будівництва підтримувалася».

Підсудний Сидоров говорив у суді: «Коли ми звітували…, ми говорили, що не вистачає будматеріалів. Нам сказали: „Ви керівники, ви й шукайте“».

Підсудний Гусєв, розповідаючи тут суду, як їх зобов’язували будувати третю чергу прядильної фабрики та фабрику піаніно, говорив:

«Це було не лімітне будівництво. Управлінню облмісцевпрому не виділялося жодних ресурсів на будматеріали. Облмісцевпром виділив фондів не більш ніж на 75 % навіть на лімітні будови».

Чи правду говорять ці люди? На це питання нам відповідають постанови місцевих організацій, наявні у справі. Так, в одній із них було записано: «Керівники деяких підприємств і будівельних організацій міста слабо виявляють ініціативу у вишукуванні додаткових резервів і використанні всіх можливостей із посилення темпів житлобудівництва». А в іншому рішенні зазначалося, що невиконання деякими керівниками підприємств зобов’язань із будівництва стало можливим тому, що керівники не вживали достатніх заходів із забезпечення будов матеріалами, сантехнічними виробами, опалювальною апаратурою.

Дозволю собі запитати в авторів цих документів, яких заходів мали вжити керівники підприємств, щоб добути дефіцитні будівельні матеріали?

Той самий Фурсаєв говорив нам у судовому засіданні:

«Я знав, що кордна та суконна фабрики якимось шляхом домоглися отримання метласької плитки, яку я ніяк не міг отримати. Я дивувався і думав, чому цим двом фабрикам надходять дефіцитні матеріали».

Особа, яка безпосередньо займалася постачанням будматеріалів, вражалася, яким шляхом можна добути такі лімітовані й необхідні для будівництва матеріали, а вищі керівники цим питанням не цікавилися!

Товаришу прокурору в цьому процесі слід було б говорити не про вуалювання злочинних оборудок постачанням будматеріалів, а про дії тих працівників, які, по суті, штовхали директорів підприємств, керівників місцевої промисловості на різні обхідні маневри, щоб виконати висунуті до них вимоги з будівництва.

Ми не бачили, щоб прокуратура поруч із прізвищами Гусєва та Сидорова (я навмисно говорю лише про тих осіб, яким пред’явлено обвинувачення тільки у зловживанні службовим становищем) поставила прізвища тих осіб, хто їх вільно чи мимоволі штовхав на ці обхідні маневри.

Досить повно ми з’ясували, що директору фабрики Миронову (як і низці інших директорів) були вкрай необхідні будівельні матеріали.

Яким же шляхом міг Миронов, як це записано в постанові вищої організації, «вишукати додаткові засоби та використати всі можливості з посилення темпів будівництва»? Як влучно сказав підсудний Гусєв, той, хто діяв не у відриві від життя, шукав можливості отримати необхідні будівельні матеріали за допомогою наявних у нього засобів, тобто за допомогою вільної понадпланової пряжі.

Таким чином, Миронов шукав Ґрейдинга, а Ґрейдинг, який мав заповітний ключ до будівельно-постачальних органів, шукав Миронова, щоб отримати в обмін на будівельні матеріали пряжу.

Перш ніж перейти до аналізу особистих взаємин Ґрейдинга та Миронова, до аналізу обвинувачення в одержанні неправомірної вигоди, що я вважаю основним в обвинуваченні Миронова, я хотів би зупинитися на питанні про право Миронова на відпуск безнарядної пряжі, на питанні про те, чи завдано шкоди народному господарству відвантаженнями пряжі поза нарядами.

Якби підсудні Гусєв і Сидоров були нечесними людьми, то в них був би чудовий спосіб захистити себе: нас, мовляв, обдурив шахрай Миронов, ми йому вірили і в результаті цього опинилися на лаві підсудних. Однак що говорять ці люди в суді?

Сидоров заявляє: «Безнарядне відвантаження пряжі, на мій погляд, не є злочином, оскільки пряжа, отримана від перевиконання плану, надходила в розпорядження Облмісцевпрому, а додаткових нарядів на цю пряжу не було. Ми давали дозвіл на безнарядне відвантаження, оскільки це фонд Облмісцевпрому».

Гусєв показав у судовому засіданні: «Я визнаю, що накладав візи на відпуск пряжі Миронову. Фабрика виконувала план з випуску пряжі, а випущена пряжа понад план надходила в розпорядження Облмісцевпрому. Пряжа відпускалася без нарядів за рахунок перевиконання плану і тільки за отримання будматеріалів. Формально я міг відмовитися від дозволу на безнарядне відвантаження, але я вважав, що з метою забезпечення будівництва я мав піти на безнарядне відвантаження пряжі».

Свідок Змеюкін — колишній заступник начальника Облмісцевпрому — підтвердив у суді, був свідком розмови Миронова із Сидоровим, коли Миронов доповів про надходження будівельних матеріалів, а Сидоров запитав у нього про відвантаження пряжі. Він підтвердив, що Сидоров сказав: «Треба бути порядним; якщо будматеріали надійшли, то треба повністю відвантажити пряжу».

Змеюкін підтвердив суду, що весь апарат Облмісцевпрому знав про безнарядне відвантаження пряжі.

Отже, Миронов діяв цілком відкрито, за повної згоди та схвалення своїх керівників, з відома всього апарату своєї обласної організації.

Як це не в’яжеться з твердженням обвинувачення, що Миронов зловживав своїм службовим становищем, керуючи фабрикою! Уже після того, як Миронов сидів у тюремній камері і можна було в силу тривалості перебування його під вартою увірувати в його вину, Обласне управління місцевої промисловості видає таку характеристику Миронову: товариш Миронов, будучи здібним організатором виробництва, віддавав усі сили поліпшенню роботи, удосконаленню та розвитку Райпромкомбінату, а останнім часом прядильної фабрики Райпромкомбінату, і потім прядильна фабрика систематично виконували план за всіма техніко-економічними показниками. Фабрика господарським способом вела велике капітальне будівництво виробничих і підсобних приміщень, а також житлове будівництво. У результаті потужність фабрики була збільшена, а випуск пряжі зріс.

Як же працювало підприємство під керівництвом, як це стверджує обвинувачення, злочинця Миронова?

Обвинувачення стверджує, що фабрика щороку не виконувала план постачання пряжі і тому не мала жодної понадпланової пряжі.

Чи відповідає це твердження дійсності? Суду було подано повний розрахунок пряжі, поставленої відповідно до рознарядок Головпостачу прядильною фабрикою, розрахунок, зроблений на основі документів, наявних у справі.

Шановний товариш прокурор обійшов мовчанням цей дуже точний і документований розрахунок.

У справі є подані захистом документи, з яких видно, що, по-перше, прядильна фабрика не сплатила жодної копійки штрафу за недопоставку і, по-друге, протягом низки років фабрика поставляла своїм споживачам пряжу, що перевищувала за кількістю передбачені фонди.

Обвинувачення висунуло версію, що фабрика була засипана численними листами й телеграмами керівників підприємств про недоотримання пряжі. Однак якщо звернутися до матеріалів справи, то ми побачимо, що скарги на недовантаження були лише з боку фабрик, які були неплатоспроможними, перейшли на акредитивну форму розрахунків у силу неплатоспроможності. Якщо ви, товариші судді, визнаєте для себе можливим поглянути на аркуші справи, які містять показання працівників цих фабрик, то ви ніде не побачите, що ці підприємства не виконували план або потребували сировини через прядильну фабрику.

Гусєв показав у суді: «Основним споживачем пряжі були наші підприємства. Усі підприємства весь час забезпечувалися пряжею».

Так руйнується версія про систематичні недопоставки пряжі фондоутримувачам.

Яка ж кількість пряжі була відвантажена Мироновим поза фондами?

Ми встановили, що за досліджуваний судом час Миронов відвантажив поза фондами всього 73 т пряжі.

Що ж отримав за це Миронов?

Я підкреслюю, що замість відвантаженої поза фондами пряжі фабрика отримала від постачальних організацій будівельні матеріали за нарядами, що виділялися в централізованому порядку цільовим призначенням на фабрику.

Ці матеріали йшли як на фабрику, якою керував Миронов, так і за вказівкою керівників Облмісцевпрому на інші підприємства місцевої промисловості.

Таким чином, відпущена Мироновим пряжа слугувала базою для будівництва всіх підприємств місцевої промисловості області.

Я не розшифровуватиму отримання будівельних матеріалів за кожним роком, тільки підкреслю, що коли не було позафондового відвантаження пряжі, то не було й будівельних матеріалів. Це якраз підкреслює ту думку, що будівельні матеріали були отримані тільки за позафондове відвантаження пряжі.

Обвинувачення висуває як доказ винуватості Миронова ту обставину, що, крім відвантаженої ним з фабрики пряжі, він відвантажив велику кількість пряжі поза фондами в порядку взаєморозрахунків із кордною фабрикою.

На думку обвинувачення, ці взаємопоставки були не чим іншим, як способом вуалювання злочинних оборудок.

Чим же фактично пояснюються взаємопоставки цих двох фабрик?

Кордна фабрика виробляла грубіші номери пряжі, ніж прядильна фабрика. Прядильна фабрика неодноразово зверталася з проханнями про отримання пряжі № 17, 20, 34, які були необхідні фондоутримувачам прядильної фабрики. Замість цієї пряжі кордна фабрика отримала пряжу вищих номерів і пряжу на бобінах, адже кордна фабрика випускала пряжу на шпулях, а її споживачам була потрібна пряжа на бобінах.

Численне листування, наявне у справі, підтверджує це наше пояснення. Про те, що ці взаємні відвантаження не мали характеру вуалювання зловживань, свідчить також та обставина, що прядильна фабрика досить часто зверталася по допомогу до кордної фабрики задовго до інкримінованих взаємовідвантажень.

Чому ж кордна фабрика так часто вдавалася до допомоги Миронова? На це питання нам відповів колишній директор фабрики, підсудний Коровін: «Ми не виробляли пряжу таких номерів, яку в нас просили, і тільки тому, що нам були потрібні будівельні матеріали, ми просили прядильну фабрику в рахунок взаємних розрахунків відвантажити пряжу такого артикулу».

Чи розумів Миронов, що, відпускаючи пряжу на прохання працівників кордної фабрики, він сприяє отриманню ними будівельних матеріалів? Гадаю, що розумів, але що насамперед він керувався не бажанням полегшити становище товариша по роботі з будівельними матеріалами, а тим, що, отримуючи в обмін продукцію кордної фабрики, задовольняючи запити своїх фондоутримувачів, він полегшує становище своєї фабрики. Крім того, як показував тут Миронов, підприємствам місцевої промисловості було вигідно отримувати пряжу з кордної фабрики, адже пряжа з кордної фабрики коштувала набагато дешевше, ніж пряжа прядильної фабрики, і підприємства місцевої промисловості тим самим отримували великі накопичення.

Таким чином, відомчі інтереси диктували Миронову прагнення піти назустріч взаємопоставкам із кордною фабрикою.

З позицій цього судового процесу ми можемо засудити дії керівників обох фабрик. Досить згадати Шота Руставелі: «Кожен уявляє себе стратегом, спостерігаючи бій збоку». Однак безспірно для всіх, хто об’єктивно досліджує матеріали цієї справи, що ці взаємопоставки та взаєморозрахунки, відомі керівникам Облмісцевпрому, не були продиктовані будь-якою корисливою заінтересованістю.

Миронову ставлять у вину не тільки відвантаження з довіреної йому фабрики, не тільки відвантаження в рахунок взаємопоставок із кордною фабрикою, але й усі відвантаження з кордної та суконної фабрик, що здійснювалися за листами, організованими підсудним Ґрейдингом.

Повна необґрунтованість цього обвинувачення з’ясувалася в суді, і я лише нагадаю показання допитаних тут керівників підприємств.

Мешков сказав суду: «Коровіна й Миронова я знаю, але з Мироновим у мене жодного разу не було розмови про відвантаження пряжі…».

Директор суконної фабрики Собакіна показала: «Миронова я знаю, але він жодної участі у відвантаженні пряжі з нашої фабрики не брав. З ним жодних розмов про відпуск пряжі не було».

Хоча всім цим керівникам було б дуже легко будувати свій захист, посилаючись на «спокусника Миронова», але вони правдиві перед судом. Їхні показання заслуговують на повну довіру, а звідси випливає повна неспроможність обвинувачення Миронова в організації всіх відвантажень із міських фабрик.

Чи є дії Миронова з відвантаження пряжі фабрики за взаєморозрахунками з Коровіним злочином?

Обвинувачення відповідає на це питання ствердно. До того ж товариш прокурор, посилаючись на показання Миронова на досудовому слідстві, стверджує, що Миронов це сам розумів, адже в ході досудового слідства визнавав себе винним у зловживанні службовим становищем. Справді, це було так.

Миронов і в ході слідства, і тут у суді визнавав відпуск пряжі поза фондами й нарядами, пояснював причини цього відпуску. Йому на досудовому слідстві весь час твердили, що це грубе порушення прав господарника, злочинне заподіяння шкоди народному господарству, і тоді він, не заперечуючи фактів, визнав себе винним у зловживанні службовим становищем.

Давайте визнаємо на хвилину той факт, що, навіть маючи дозвіл керівника Облмісцевпрому на позафондовий відпуск пряжі, Миронов діяв із порушенням певних інструкцій.

Не виправдовуючи порушень відомчих приписів, не закликаючи до порушень інструкцій, я не можу не звернути вашу увагу на те, що всі матеріали справи говорять про те, що дії Миронова з відпуску позафондової пряжі в офіційному порядку, за офіційними листами, за офіційними розрахунками, з дозволу вищих працівників, були продиктовані законними міркуваннями реально існуючої службової необхідності. Звідси може випливати лише одне — обвинувачення Миронова за ч. 2 ст. 170 КК неспроможне.

Але всі пояснення про невинуватість Миронова в зловживанні службовим становищем можуть не мати жодної ціни, якщо визнати достовірними показання підсудного Ґрейдинга про передачу ним 14 000 руб. Миронову як неправомірної вигоди за відвантаження пряжі.

Чому я не вірю показанням Ґрейдинга про передачу ним неправомірної вигоди Миронову? Для вчинення своїх злочинних операцій Ґрейдингу далеко не завжди потрібно було витрачати гроші, які він не дуже любив випускати зі своїх рук. Маючи великий життєвий досвід, зв’язки, Ґрейдинг умів знайти ключ до будь-якої особи, не витрачаючи на це особливо багато грошей.

Так, для того щоб установити добрі стосунки з Мешковим і Новицьким, йому досить було зустріти їх у Москві на вокзалі, виявити елементарну гостинність, провести на вокзал; для встановлення контакту з Черняховою — зустріти на вокзалі й відвезти в готель; для встановлення взаєморозуміння із Собакіною — бути уважним і галантним при зустрічі з нею.

Надзвичайно уважним був Ґрейдинг щодо Миронова. Кого не підкупить чуйність сторонньої людини, яка дізналася про горе в сім’ї, тяжку хворобу доньки, і виявила максимум уваги при підшукуванні московського лікаря, здатного забезпечити лікування дитини? Кого не підкупить уважність людини, яка допомагає зняти в Підмосков’ї дачу для хворої дитини?

Така увага, такі послуги цінуються більше за інші гроші. І якби товариш прокурор замислився над психологією людських учинків, то зрозумів би, що той, хто дає неправомірну вигоду, і той, хто її одержує, ніколи не афішують свою близькість, а, навпаки, прагнуть підкреслити відсутність будь-яких відносин, щоб не викликати підозр.

Але, крім уваги, Ґрейдинг мав у своїх руках ще більші цінності, а саме — будівельні матеріали. Ви подивіться, як тут у процесі Ґрейдинг прагне відкинути від себе будь-яке посередництво в отриманні будівельних матеріалів.

«Підсудний Коровін мене обмовляє. Я з ним жодних справ не мав» (ідеться про постачання будівельними матеріалами).

«Показання Заславського щодо мого посередництва у відпуску ним вентиляторів і калориферів я заперечую».

Ну, добре, Коровін і Заславський — підсудні.

Їхні показання мають бути критично оцінені судом.

Але ось особи, яких ніхто не обвинувачує в одержанні неправомірної вигоди. Так, Петров показав нам: «В обмін на пряжу ми отримували будівельні матеріали. Ми були дуже вдячні Ґрейдингу, оскільки нам необхідні були будматеріали, а фонди в нас були дуже маленькі, а ці будматеріали йшли поза фондами й були цільового призначення за нарядами».

Про це ж говорять Черняхова, Шокін, Корнєв, Орлов.

На жаль, керівник постачальної організації Пєтухов захворів. Його допит у суді дозволив би, на мій погляд, пролити світло на відносини Ґрейдинга з підпорядкованим Пєтухову постачальним органом, чия заінтересованість у відвантаженні будівельних матеріалів була достатньо виявлена в процесі.

Ми поки що можемо лише припускати, якими були зв’язки Ґрейдинга з будівельно-постачальними організаціями та форми «подяки» Ґрейдинга працівникам цих організацій.

Але одне для нас зрозуміло. Ґрейдинг виступав у ролі господаря будівельних матеріалів і цим підкупив не одного Миронова.

Отже, з повною впевненістю можна сказати, що Ґрейдингу не треба було давати грошей Миронову, щоб отримати пряжу. Ґрейдинг мав для цього інші, я б сказав, дієвіші, безпечніші засоби.

Звідки ж з’явилися показання Ґрейдинга щодо Миронова? Після арешту Ґрейдинг мовчав. Але потім, коли він дізнався, що Волгіна розповіла все слідству, що Миронов показав про відвантаження пряжі за будівельні матеріали за його проханнями, що Борисов його викриває в посередництві при отриманні пряжі та в одержанні за це великих сум грошей, Ґрейдинг зрозумів, що замикатися немає сенсу. Водночас перед Ґрейдингом постала дилема, як довести, що він не відігравав організуючої ролі в цих посередницьких операціях, і як приховати пов’язаних із ним працівників постачальних організацій, які постачали в необмеженій кількості будівельні матеріали.

Шукаючи вихід із ситуації, що склалася, Ґрейдинг вирішує визнати свої посередницькі послуги з тим, однак, щоб зменшити суми, що припадали на його частку, і приховати тих, хто давав йому можливість організовувати відвантаження пряжі.

Ґрейдинг мав справу з низкою керівників підприємств. Пряжу відвантажували Мілютенко, Собакіна, Заславський, Коровін, Вікторов, Новицький, Миронов, Мельник. Тасуючи їхні долі у своїх руках, Ґрейдинг шукав серед них «козирну» карту.

На кому ж він міг зупинитися?

На Мілютенку? Але останній вантажив пряжу лише одного разу.

На Собакіній? Але вона вантажила лише два-три рази.

На Заславському? Але він працював недовгий час.

Коровін, Вікторов, Новицький не брали участі у відвантаженнях, які Ґрейдинг визнає. Отже, і ці карти з колоди геть.

Мельника Ґрейдинг ніколи не бачив, не знав його. Отже, і цю карту геть!

Міг бути, звісно, бухгалтер Коляско, про якого Ґрейдинг говорив Волгіній, але Коляска Ґрейдинг видавати боявся, адже той знав багато і про багато що міг розповісти.

Залишається лише одна карта, яку Ґрейдинг і виклав на стіл слідчому, — це Миронов, з яким він зустрічався кілька разів, у якого він бував удома, Миронов, який працював довгі роки в місцевій промисловості. А раз Миронов — працівник місцевої промисловості, то на нього легше впасти підозрі, адже тут, на жаль, частіше трапляються злочинні махінації.

Я не можу стверджувати, чи відіграло тут роль також почуття помсти, помсти за те, що Миронов на допиті в прокуратурі повністю розкрив усі операції Ґрейдинга з пряжею та будівельними матеріалами.

Я не берусь стверджувати, що той вогонь, який загоряється в очах Ґрейдинга, щойно він згадує прізвище Миронова, — це вогонь помсти, але що Ґрейдинг уміє мститися, мститися жорстоко й підступно, ми переконалися, коли слухали його показання щодо своєї співмешканки, показання, що викликали відразу в усіх, хто сидів у залі суду. Тому, можливо, обмова Ґрейдинга щодо Миронова продиктована також і помстою.

Проаналізуймо показання Ґрейдинга. Ґрейдинг показував: «Я встановив злочинний зв’язок із директором фабрики Мироновим і через нього зробив відправки пряжі… За відправку пряжі я давав неправомірну вигоду Миронову з розрахунку 20–30 коп. за кілограм. Наразі не пам’ятаю, яка кількість пряжі була відправлена. У всякому разі кілька десятків тонн, зокрема на базу Головурсу по 20 т. Зараз я не пам’ятаю, яку суму я дав Миронову, але добре пам’ятаю, що за 20 т я дав 4 тис. руб. і 2400 руб. за 8 т пряжі. Ділки, зокрема Борисов, передавали гроші Волгіній, яка своєю чергою робила розрахунок зі мною. Із цих грошей я частину віддавав Миронову». У чому ж сумнівність цих показань?

а) В указанні ціни — 20–30 коп. за кілограм пряжі незалежно від якості, від сорту пряжі, тоді як ми знаємо, що в посередників кожен сорт пряжі оцінювався по-різному.

б) У посиланні на Борисова як на особу, що оплатила постачання пряжі базі Головурсу, хоча, як відомо, Борисов до цього жодного відношення не мав.

в) У дивній забудькуватості про кількість відвантаженої пряжі і, головне, про суму, сплачену Миронову. Ґрейдингу може відмовляти пам’ять у всьому, тільки не в грошах, які проходили через його руки.

На наступному допиті Ґрейдинг знову стверджує, що, буваючи на фабриці Миронова, установив із ним злочинні відносини, платячи 20–30 коп. за кілограм пряжі.

Я прошу суд запам’ятати, що тут Ґрейдинг говорить про знайомство з Мироновим на фабриці і про плату по 20–30 коп. за кілограм. Але Ґрейдинг непогано володіє арифметикою й розуміє, що ціна 20–30 коп. за 1 кг пряжі не створить тієї суми, яку йому необхідно скинути із себе. І ось наступного дня народжується нове показання на очній ставці з Волгіною. Тут Ґрейдинг стверджує, що платив Миронову 1 руб. за кілограм пряжі, отримав від Волгіної 60 тис. руб., з яких 4 тис. дав Миронову. Так, за чотири дні допитів у Ґрейдинга прояснилася пам’ять, і він згадав усі розрахунки й усі суми, передані Миронову!

У суді Ґрейдинг показав таке: «Я передав Миронову 5000 руб., скільки в мене попросив Миронов».

На досудовому слідстві Ґрейдинг говорив про другу оборудку з Мироновим, за якою він віддав Миронову за організацію відвантаження пряжі 4600 руб. У суді Ґрейдинг став уточнювати ці показання.

Він заявив: «Миронов їхав на курорт і просив у мене гроші; 5 тис. руб. грошей віддати дружині, що я й зробив».

Показання в суді, на думку Ґрейдинга, були безпрограшними. Він вимазав брудом дружину Миронова, знаючи, що її допитати не можна, адже вона сидить у залі суду. Однак у справі ми маємо довідку, що Миронов два роки поспіль черговою відпусткою не користувався. У справі також міститься довідка, що Миронову не надавалися в досліджуваний період путівки, і, нарешті, є документ, що Миронов мав відпустку тільки у зв’язку з навчанням у вечірньому виші.

Так, Ґрейдинг прорахувався з обмовою і цього разу.

Ґрейдинг показував, що Миронов був у Москві на початку року й пропонував 20 т пряжі за неправомірну вигоду.

Говорячи про цю розмову, Ґрейдинг не міг назвати, де була ця розмова і за яких обставин.

Потім Ґрейдинг показав, що за домовленістю з Волгіною відвантажив пряжу із суконної фабрики, що обіцяв 10 т, але відвантажив 8 т, отримав від Волгіної 8000 руб., з яких віддав Миронову 2400 руб.

Треба відзначити, що й у суді, говорячи про цю оборудку, Ґрейдинг замовчав, де він передавав гроші, за яких обставин.

Справді, у листопаді — грудні із суконної фабрики, до якої Миронов не мав жодного відношення, лікувально-трудовому профілакторію була відвантажена пряжа, але ж Миронов у цьому відвантаженні не брав участі й грошей йому за це платити не було потреби.

Де Ґрейдинг передавав неправомірну вигоду Миронову? Це питання цікавило слідчого. На одному з допитів на слідстві Ґрейдинг заявив, що гроші передавалися в Москві в готелі й на дачі в Малахівці. У суді Ґрейдинг говорить: «Гроші я йому платив у готелі або в нього вдома».

Ця зміна показань не випадкова, адже в Малахівці на дачі, де жили три сім’ї, де сім’я Миронових оточувала Ґрейдинга великою увагою, важко, як розуміє Ґрейдинг, знайти обстановку для передачі великої неправомірної вигоди й проведення розрахунків.

Крім того, Ґрейдинг знає, що влітку в Малахівці він не міг передати вигоду за 10 т пряжі із суконної фабрики, адже гроші за цю оборудку були привезені лише в грудні.

Тому в показаннях на суді в Ґрейдинга зникає дача в Малахівці як місце передачі.

На очній ставці з Мироновим Ґрейдинг указує, наприклад, що гроші — 4000 руб. — за пряжу для бази Головурсу він передав Миронову в готелі, але в якому, не пам’ятає.

Ґрейдинг стверджував, що гроші передав після надходження пряжі на базу. Однак відвантаження пряжі було закінчено в червні, а Миронов був із сім’єю в Москві у серпні й зупинявся не в готелі, а у своєї родички Корчевської.

Так і в цьому випадку не сходяться показання Ґрейдинга з фактами.

Коли ж у суді стали знову перевіряти показання Ґрейдинга про обставини передачі грошей, він відповів: «Я зараз не пам’ятаю, коли це було. Я не пам’ятаю».

Щоправда, тут у судовому засіданні Ґрейдинг висуває нову версію. «Наприкінці року був епізод з очосами. У цей час Миронов приїхав до Москви. Я його зустрів в аеропорту й розрахувався».

Так, замість дачі в Малахівці з’явився аеропорт як місце передачі неправомірної вигоди. Але Ґрейдинг не знав, що в нас є накази по Управлінню місцевої промисловості та по фабриці, з яких видно, що в грудні Миронов хворів, а в період із серпня до грудня з фабрики не виїжджав.

Так руйнуються всі ланки викуваного руками Ґрейдинга обвинувального ланцюга.

Підіб’ємо ж підсумки обвинуваченню в одержанні неправомірної вигоди. За що Ґрейдинг міг передавати Миронову неправомірну вигоду?

а) За відвантаження 10 т пряжі із суконної фабрики на адресу лікувального профілакторію і б) за відвантаження 4 т пряжі із суконної фабрики на адресу трикотажної фабрики.

Усі матеріали справи, показання свідків і підсудних підтверджують, що Миронов до цих відвантажень жодного відношення не мав. Водночас свідок Власова викривала Ґрейдинга, що він бував на суконній фабриці в цей період.

Які характерні її показання!

«Я бачила у дворі фабрики сивого чоловіка. Його прізвища не знала, але всі казали, що знову приїхав Ґрейдинг. Усі співробітники вставали з місць і дивилися у вікно, оскільки Ґрейдинг завжди був добре одягнений».

«Я бачила його влітку, бачила багато разів».

Ґрейдинг тут же заперечує показання Власової: «Я багато разів на суконній фабриці не бував».

Власова йому у відповідь говорить: «Я бачила Ґрейдинга багато разів».

Часто бачила на суконній фабриці Ґрейдинга й Нефедова, бачила його в кабінеті Мілютенка і в загальному відділі.

Таким чином, за ці відвантаження Миронову платити не було за що, адже їх організував Ґрейдинг.

в) Чи потрібно було платити Миронову за відвантаження 20 816 кг пряжі базі Головурсу, чи потрібно було йому передавати гроші? Гадаю, що ні. Ґрейдинг цю пряжу справді купив, але купив за будівельні матеріали. За це відвантаження фабрика отримала 187 т цементу, 1700 листів шиферу, 1100 м² радіаторів, 24 комплекти фаянсових виробів.

Це змушений був визнати й Ґрейдинг на досудовому слідстві, де говорив, що Пєтухов надавав йому допомогу у відвантаженні будівельних матеріалів Миронову й Коровіну.

Ґрейдинг визнав, що за листом заступника голови міськвиконкому, написаним на прохання Миронова, Пєтухов оформив наряди на будівельні матеріали. Це врешті-решт визнав і сам Пєтухов на досудовому слідстві, коли говорив, що Ґрейдинг кілька разів дзвонив йому й запитував, чи надійшов лист від Воскресенського.

г) За відвантаження 8 т бавовняної пряжі в листопаді-грудні. Однак із матеріалів справи видно, що в листопаді-грудні відвантажувалася не бавовняна пряжа, а чистововняна й напіввовняна пряжа із суконної фабрики. Як ми з’ясували, у цей час Миронов був хворий і тому платити йому не було за що.

Так об’єктивні факти свідчать проти Ґрейдинга.

А що говорять його співучасники?

Волгіна в суді показала: «Ґрейдинг говорив мені, що… жодних грошей не дає нікому, крім одного бухгалтера, який тяжко хворий».

Бухгалтер Коляско помер, і його роль ні на слідстві, ні в суді не досліджувалася.

Борисов показав: «Ґрейдинг говорив мені, що він комусь дістає будматеріали».

Одному Ґрейдинг зізнається в тому, що дає будівельні матеріали, а другому — що не платить за пряжу грошей. Гадаю, що сукупність наведених даних достатня для того, щоб говорити про невинуватість Миронова в одержанні неправомірної вигоди.

Сказаного цілком достатньо, щоб переконатися в необґрунтованості показань Ґрейдинга.

Я навмисно тут не говорив про трудовий шлях, який пройшов Миронов, про відмінні його характеристики, про нього як воїна та інваліда війни, кавалера урядових нагород, про нього як відповідального працівника. Нічого не говорив про нього як депутата місцевої Ради. Нічого не говорив про його тяжку хворобу, нічого не говорив про хворобу його доньки, адже все це не має жодного значення для вироку, оскільки я вважаю, що Миронов не винен і має бути виправданий.

Я прошу про виправдання Миронова.

Читайте також:

• Промова адвоката на захист обвинуваченого у вбивстві
• Промова адвоката на захист обвинуваченого в отриманні неправомірної вигоди
• Промова адвоката на захист обвинуваченої в незаконному аборті
• Промова адвоката на захист обвинуваченого у зґвалтуванні
• Захисна промова адвоката у справі про ДТП
• Судова промова адвоката на захист обвинуваченого у вчиненні воєнних злочинів
• Судова промова адвоката у справі за обвинуваченням в умисному вбивстві
• Виступ адвоката в суді у кримінальній справі
• Захисна промова адвоката у справі про грабіж
• Судова промова адвоката у справі за обвинуваченням у розбої
• Захисна промова адвоката у справі про ДТП шляхом наїзду на пішохода
• Промова адвоката у кримінальній справі про грабіж
• Захисна промова адвоката у справі про вбивство
• Судова промова адвоката у кримінальній справі за обвинуваченням у службовій недбалості
• Судова промова адвоката у кримінальній справі за обвинуваченням у підпалі
• Промова прокурора у кримінальній справі про ДТП