Навички професійної майстерності адвоката

З моменту проголошення незалежності України до Ради адвокатів Одеської області прийнято понад 3000 адвокатів. Але річ не лише у відсутності в нових адвокатів досвіду роботи. В адвокатурі постійно виникають нові предмети для вивчення, спорів, через що неможливо передбачити, що завтра судовий розгляд не піднесе якогось «сюрпризу», отакої життєвої ситуації, яка ще не траплялася в практиці.

Зайве говорити про різноманіття життя, але все-таки це різноманіття дається взнаки. Немає справ ідентичних. Є судові справи схожі, і тільки. У кожній — своєрідність. Та й життя наше не стоїть на місці. Змінюються суспільні відносини, змінюються люди, та й самі закони вдосконалюються. Ось причини, що спонукають адвоката до вдосконалення своїх знань.

Адвокати Одеси мають не лише опанувати практику ведення справ, а й вивчити теоретичні основи професії. Необхідне ґрунтовне знання своїх процесуальних функцій і процесуального становища у кримінальному і цивільному судочинстві, юридичної природи адвокатури та її історії, професійної етики.

Навіть за великого адвокатського стажу досягнення професійної майстерності передбачає постійне вдосконалення ділової кваліфікації. Сам по собі досвід, якщо він не підкріплений зростанням рівня знань, таїть небезпеку вузького професіоналізму, вироблення шаблонів та інших негативних наслідків. Лише постійна робота з підвищення професійного рівня, виховання потреби в нових знаннях може слугувати гарантією досягнення професійної майстерності. При цьому необхідне ознайомлення не лише з новими нормативними актами, а й з іншими джерелами — монографіями, посібниками, статтями в журналах і збірниках тощо.

Допомогти адвокатові може індивідуальна і колективна форма підвищення професійної майстерності та виховання. Цьому сприяє участь адвокатів у семінарах підвищення кваліфікації, які організовує Рада адвокатів Одеської області.

Поділ праці в адвокатурі — явище не нове. Ще в давнину (у Греції, Римі) судовий захист здійснювали оратори, а юридичною консультацією займалися законники (прагматики). Багато століть у Франції людина, яка зверталася до суду, користувалася допомогою двох осіб — повіреного й адвоката. Це становище змінилося лише 1972 року. Досі в Англії юридичну допомогу надають дві категорії правозаступників — баристери і соліситори. Відома також спеціалізація адвокатів залежно від галузей права і навіть у межах однієї галузі.

З урахуванням схильностей і можливостей адвоката його участь в однотипних справах може сприяти виробленню навичок, економії часу і сил, оволодінню спеціальним нормативним матеріалом. Необхідність таких навичок і знань особливо відчутна при участі у складних справах про злочини на транспорті, про порушення правил охорони праці, про розкрадання, а також у цивільних справах про відшкодування шкоди, про авторство тощо.

Водночас спеціалізація пов’язана зі зниженням інтересу до інших справ, з появою стереотипу в оцінці доказів, із втратою широти підходу до досліджуваних обставин, з неминучим зниженням кваліфікації, необхідної для ведення інших справ. У зв’язку з цим спеціалізація, очевидно, доцільна, коли вона здійснюється в широкому плані (тобто загалом у цивільних або кримінальних справах), поєднуючись з участю адвоката в консультаційній роботі та в судочинстві за іншими категоріями справ.

Однією з обов’язкових умов нормальної адвокатської діяльності є її інформаційна забезпеченість. Залежно від джерел правову інформацію умовно поділяють на офіційну і неофіційну. До офіційної належить інформація, що походить від державних органів і посадових осіб цих органів; міститься вона в законах і підзаконних актах, матеріалах судової практики, в інших актах застосування права, оглядах тощо. Якщо ж джерела відомостей про право походять від громадських організацій, їх органів і посадових осіб, від громадян, містяться у статтях, доповідях тощо, то отримана при цьому інформація має неофіційний характер.

Проблема підвищення професійної майстерності пов’язана зі здійсненням контролю за якістю роботи адвокатів. Такий контроль ґрунтується на принципі товариської взаємодопомоги. Розбір з колегами позиції у складній справі, прослуховування й обговорення їх судових виступів, перевірки роботи адвокатів і огляди адвокатської практики сприяють виявленню і поширенню позитивного досвіду, усуненню недоліків.

Ці та інші методи ефективні, коли контроль проводиться кваліфіковано, доброзичливо і глибоко. Наприклад, небагато дасть огляд адвокатської практики, у якому перелічуються справи зі сприятливим результатом, а як домігся адвокат такого результату — не говориться. Мало дає й ознайомлення адвокатів з дисциплінарною практикою президії, якщо його постанови недостатньо мотивовані. При перевірках потрібно не лише виявити недоліки в роботі адвоката, а й навчити, як їх уникнути, тощо.

Оцінка професійної майстерності, якості роботи адвоката невіддільна від оцінки її ефективності. Діяльність адвоката декому видається ефективною, коли його позиція збігається з рішенням слідчого, прокурора, суду. Такий підхід викликає низку заперечень.

Роботу адвоката не можна вважати неефективною виходячи лише з того, що суд, наприклад, не погодився з позицією виправдання або застосування закону про менш тяжкий злочин.

В умовах змагального процесу обґрунтована критика обвинувальної версії, викладення доводів і доказів на користь підсудного необхідні та корисні для правосуддя.

Не можна забувати й того, що діяльність адвоката не завжди одразу приводить до результату, сприятливого для підзахисного і правосуддя. Нерідко слідчий відхиляє клопотання адвоката, а суд визнає їх законними й обґрунтованими. Незбіг позиції адвоката з вироком не виключає визнання її правильною у вищому суді.

Критерій, за яким оцінка діяльності адвоката залежить від збігу його позиції з рішенням у справі, здатний завдати суттєвої шкоди. Побоювання негативної оцінки знижують рівень адвокатської діяльності, її активність, орієнтують адвокатів на пристосування своїх зусиль до очікуваного результату, тягнуть сповзання на позиції обвинувачення. А проте діяльність захисника — бойова.

«Частина нашої дружини, — казав В. Д. Спасович 1878 року, — доволі значна, трудилася і попрацювала на користь людей і на користь суспільну (політична справа 193 підсудних); ми мали свої Плевну і Шипку, свій Горний Дубняк… Захист рив траншеї, пробивав бреші і розніс голими руками, цеглина за цеглиною, усі споруди обвинувального акта. Ми не шукали хрестів, ми не отримували медалей за хоробрість, але ми дещо зробили, не шкодуючи живота, про що можна судити з того виття зграй шакалів, які тужать за вирваною в них із пащі здобиччю».

Таким чином, діяльність адвоката видається ефективною, коли в конкретній процесуальній ситуації він використав усі зазначені в законі засоби і способи захисту, зробив усе можливе для підзахисного. Саме така діяльність слугує розв’язанню завдань адвокатури. Для висновку про її ефективність потрібно вивчити справу й участь у ній адвоката. При незгоді з його клопотаннями, скаргами і висновками необхідно з’ясувати причини незгоди. Інший же підхід не може слугувати підставою для оцінки якості роботи адвоката, рівня його професійної майстерності.