Як використати дані про потерпілого в захисті обвинуваченого

Дані про потерпілого нерідко визначають процесуальну позицію адвоката у кримінальній справі. В одному випадку вони виявляються обставинами, що виправдовують обвинуваченого, у другому ведуть до висновку про кваліфікацію обвинувачення за законом про менш тяжкий злочин, у третьому є підставою для пом’якшення покарання, а в четвертому — для звільнення від покарання або від кримінальної відповідальності. Без урахування віктимологічних даних часом неможливо дати правильну оцінку показанням потерпілого, цілям його поведінки в процесі.

У багатьох випадках обвинувачений і потерпілий становлять єдину структуру, з якої неможливо вилучити характеристику потерпілого, не спотворивши суті справи. Учення про потерпілого (віктимологія), що розвинулося останніми роками, становить безсумнівний інтерес для теорії та практики. Віктимологія виходить із того, що поведінка потерпілого може бути необачною, ризикованою, легковажною, провокаційною, а отже, небезпечною для самого потерпілого й інших осіб. Щоб було здійснено правосуддя, потрібно встановити не лише дані про дії та особу обвинуваченого. Необхідно з’ясовувати й віктимологічні дані, тобто дані, що характеризують потерпілого, характер його дій, їхні мотиви та цілі, взаємини з обвинуваченим, наслідки зіткнення між ними. Ці чинники здатні як породжувати й прискорювати, так і усувати та сповільнювати вчинення злочину; їх встановлення дозволяє визнати поведінку потерпілого правомірною або неправомірною, моральною або аморальною, нейтральною.

Ознаки, що характеризують поведінку потерпілого

Адвоката цікавлять ознаки, що характеризують поведінку потерпілого та його взаємини з обвинуваченим.

Ці ознаки широко представлені в Особливій частині КК, і їх можна поділити на три групи.

Першу групу становлять ознаки, що характеризують особу потерпілого.

фізичні ознаки особи потерпілого (вік, стать, досягнення статевої зрілості);
ознаки, що характеризують тяжкість тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого;
безпорадний, небезпечний для життя та хворобливий стан потерпілого;
соціальні ознаки особи потерпілого (матеріальне становище; державний або громадський діяч; представник влади; засуджений; особа, у віданні якої перебуває майно; виборець; автор або винахідник; покупець або замовник; свідок або експерт; представник громадськості; працівник поліції або член громадського формування; військовополонений тощо).

Другу групу становлять ознаки, що характеризують поведінку потерпілого, яка може бути правомірною. Особливе місце серед цих ознак посідає так звана «згода потерпілого».

Третю групу становлять ознаки, що характеризують взаємини між потерпілим і обвинуваченим:

відносини споріднення, опіки;
службової, матеріальної або іншої залежності;
різні службові взаємини.

Пленум Верховного Суду України неодноразово вказував на необхідність ретельного дослідження даних про особу та поведінку потерпілого, про його взаємини з обвинуваченим, зокрема у справах: про вбивство, зґвалтування, про автотранспортні злочини, про відповідальність за дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ, про порушення правил охорони праці й техніки безпеки, про відповідальність за посягання на осіб, які виконують обов’язки з охорони громадського порядку, тощо.

Протиправна та аморальна поведінка потерпілого

В Одесі давно було помічено, що деякі люди частіше за інших виступають у ролі потерпілих, що є «потерпілі-рецидивісти». Наприклад, у справах про умисні вбивства, тілесні ушкодження та зґвалтування 19 % потерпілих становлять особи, які й раніше були потерпілими при посяганнях на особу. Відомі кримінальні справи, у яких потерпілі своїми образами, жорстокістю, деспотизмом, агресивністю, статевою розпущеністю тощо спровокували дії обвинувачених. І якщо поведінка потерпілого була зухвалою, провокаційною, то суспільна небезпека обвинуваченого, який піддався на цю провокацію, як правило, значно менша.

Загальновизнане положення про те, що за належної поведінки потерпілих багатьох злочинів могло не бути, важливе для захисту обвинуваченого, оскільки неправильна поведінка потерпілого є тим випадковим фактом, на попередження якого не може бути розраховане більшість правил поведінки людей.

Неправильна поведінка потерпілого дезорієнтує обвинуваченого. Обвинуваченому виявляється важко розібратися в намірах потерпілого, і про його справжні бажання й наміри складається хибне уявлення. Неправильна поведінка потерпілого знижує самоконтроль обвинуваченого, який діє в незвичних умовах, у стані емоційного напруження, коли рішення приймається не за переконанням у його правильності, а тому, що обвинувачений не володіє достатньою витримкою і не може ретельно обміркувати своє рішення. При цьому ступінь сприяння потерпілого діям обвинуваченого тим значніший, чим вища суспільна небезпека поведінки потерпілого.

Урахування поведінки потерпілого особливо важливе у справах неповнолітніх обвинувачених. На їхні дії впливає не лише недостатність життєвого досвіду і знижений рівень інтелектуального та вольового розвитку. Нерідко прийняттю неповнолітніми правильного рішення у складній передкримінальній і кримінальній ситуації перешкоджає передусім протиправна або аморальна поведінка потерпілого. У низці випадків така поведінка повинна знижувати або взагалі виключати кримінальну відповідальність неповнолітніх.

Притягнення обвинуваченого за замах на вбивство або за заподіяння тілесних ушкоджень при перевищенні необхідної оборони чи в стані афекту недостатньо. У цих та інших випадках суспільно небезпечної поведінки потерпілого органи, що ведуть процес, зобов’язані вирішити питання й про відповідальність потерпілого. Інше становище спотворює перспективу у справі й несправедливо перетворює обвинуваченого на єдиного винуватця того, що сталося. І якщо в цьому винні двоє, провина має ділитися на двох, відповідальність обвинуваченого має знижуватися. Оскільки необґрунтоване непритягнення потерпілого до кримінальної або іншої відповідальності суперечить інтересам обвинуваченого і є порушенням законності, адвокат заявляє відповідне клопотання у кримінальному процесі.

Розглядаючи питання про відповідальність обвинуваченого у світлі провини потерпілого, доводиться мати на увазі низку обставин.

По-перше, провина у вчиненні злочину пов’язана з умислом або необережністю обвинуваченого, а не будь-якої особи. Якщо ж потерпілий сам вчиняє злочинні дії, то йдеться про його участь у справі як обвинуваченого, так і потерпілого.

По-друге, коли притягнення особи як обвинуваченого зумовлене поведінкою потерпілого, то на відповідальність обвинуваченого впливає не лише злочинна, але й інша протиправна та аморальна поведінка потерпілого.

По-третє, дії потерпілого не обов’язково мають бути умисними або необережними. Потерпілий може діяти й невинувато (наприклад, посковзнувшись, він упав на проїзну частину дороги і водій вчинив наїзд), однак і ці дії мають значення для вирішення питання про відповідальність обвинуваченого.

У низці випадків причиною наїздів або нещасних випадків із людьми є не лише порушення правил безпеки руху з боку водіїв і потерпілих, але й поведінка інших осіб (умовно кажучи, третіх осіб). Відомі ситуації, коли перед транспортом, що рухається, несподівано з’являються пішоходи, зокрема ті, що перебувають у нетверезому стані, і водій, уникаючи наїзду, вживає екстрених заходів, унаслідок яких стаються нещасні випадки (наприклад, машину занесло і був збитий пішохід або сталося зіткнення з іншим транспортним засобом; від різкого гальмування автобуса впав і отримав травму пасажир тощо). Вважаючи недостатнім з’ясування лише дій обвинуваченого, Пленум Верховного Суду України пропонує ретельно досліджувати також дії інших осіб, як винних у вчиненні злочину, так і тих, хто своєю поведінкою сприяв його вчиненню (водіїв інших транспортних засобів, пішоходів, осіб, відповідальних за технічний стан транспортних засобів і правильну їх експлуатацію, та ін.).

Використання даних про потерпілого для реабілітації підзахисного

У низці випадків положення Кримінального кодексу України дають адвокату підстави наполягати на реабілітації підзахисного. Адвокат може виходити з того, що дії, які завдали шкоди потерпілому у зв’язку з припиненням його суспільно небезпечного посягання, повинні розглядатися як вчинені у стані необхідної оборони, що відповідальність за злочини настає, якщо вони становили собою протидію лише законній діяльності працівників поліції з охорони громадського порядку. Поведінка потерпілих може свідчити про невинуватість підзахисного в порушенні правил дорожнього руху, правил охорони праці тощо.

Ураховуючи дані про особу потерпілого, адвокат порушує питання про реабілітацію підзахисного, якщо виявляється досягнення потерпілою статевої зрілості, при встановленні неспроможності тверджень про безпорадний стан потерпілого у справі про залишення в небезпеці або про зґвалтування тощо.

Часом, не оспорюючи обвинувачення, адвокат доводить вчинення злочину з перевищенням меж необхідної оборони або в стані афекту чи вчинення дій на ґрунті особистих взаємин потерпілого та підзахисного, коли останній може відповідати не за хуліганство, а за менш тяжкий злочин проти особи тощо.

Підставою для застосування закону про менш тяжкий злочин можуть слугувати й дані про особу потерпілого. Наприклад, вік до 14 років і від 14 до 18 років впливає на кваліфікацію зґвалтування; незнання обвинуваченим того, що потерпіла вагітна, виключає кваліфікацію вбивства.

У низці справ застосування закону про більш тяжкий злочин несумісне зі змістом дій потерпілого й обвинуваченого. Так, якщо неправомірна вигода надавалася, щоб уникнути відповідальності за допущені неправомірні дії, вона не може бути визнана одержаною шляхом вимагання; умисне вбивство не повинно кваліфікуватися як вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим громадського обов’язку, якщо про цю обставину не було відомо обвинуваченому; кваліфікація вбивства з хуліганських мотивів визнається неправильною, якщо вбивство вчинене у сварці, у бійці, на ґрунті особистих неприязних стосунків, з ревнощів, з помсти тощо.

Як відомо, нетверезі люди порівняно легко зав’язують випадкові знайомства, виявляються ініціаторами сварок і бійок. За результатами проведених досліджень в Одесі, у 38 % випадків потерпілі до злочину розпивали спиртні напої із засудженими. У справах про зґвалтування, вчинені у зв’язку з аморальною поведінкою потерпілих, спиртні напої із засудженими розпивали 42 % потерпілих. Дані про нетверезий стан потерпілого істотні для захисту обвинуваченого, якщо його дії були спровоковані нетверезим потерпілим.

Провокація зґвалтування

Вчинення зґвалтування провокується негативною поведінкою потерпілої в минулому (безладне вступання в статеві зв’язки, зловживання алкоголем, схильність до веселого проведення часу, нерозбірливість у виборі знайомств тощо). Провокування статевого акту відбувається під впливом легковажної або аморальної поведінки потерпілої, яка викликає статеву пристрасть, викликає ілюзію сексуальної доступності. Відомі дані про особу потерпілої дають підставу вважати, що вона не чинитиме опору або її опір буде удаваним.

Дослідження, проведені в Одесі, показали, що кожне п’яте зґвалтування було пов’язане з негативною поведінкою потерпілих, коли знайомство мало випадковий і короткочасний характер (70 %), чоловіки були нетверезі (85 %) і все ж молоді особи перебували з ними в добровільному спілкуванні. Це саме по собі не дуже добре їх характеризує, особливо тих із них (42 %), які пили зі своїми партнерами, і тих, що з’явилися на місце події нетверезими (10 %). У 55 % випадків аморальну поведінку потерпілих суди вважали підставою для пом’якшення покарання. Відзначаючи ці обставини, Б. С. Никифоров і В. С. Мінська писали: «Звісно ж, суди мають рацію: юридична провина є вираженням провини моральної, і якщо моральна провина ділиться на двох, юридична стає меншою. Це ж тільки доброта стає більшою внаслідок ділення».

Оскільки у справі про зґвалтування дані про особу та поведінку потерпілої впливають на вибір позиції адвоката, він з’ясовує, у який спосіб потерпіла чинила опір і чи міг обвинувачений зрозуміти, що він має справжній, а не удаваний характер, якою була її поведінка не лише до і під час події, але й згодом (чому, коли і до кого вона звернулася з повідомленням). Адвоката цікавлять й інші дані про потерпілу, що містяться в матеріалах справи: про її вік і фізичний розвиток, про аборти, венеричні захворювання та психічні розлади, про поведінку в побуті й на виробництві, перебування в медвитверезнику, судимість тощо.

У справах про умисні вбивства, заподіяння тяжких і менш тяжких тілесних ушкоджень та зґвалтування 20,4 % характеристик свідчить про негативну поведінку потерпілих у побуті та 8,2 % — на роботі. У справах же про необережні вбивства й тілесні ушкодження антигромадські мотиви й цілі потерпілого превалюють над його суспільно корисними мотивами й цілями.

У низці випадків одеські адвокати обґрунтовують необхідність урахування даних про особу та поведінку потерпілого, оскільки від них залежить не реабілітація чи застосування закону про менш тяжкий злочин, а пом’якшення обвинуваченому міри покарання. Так, захисником вказується на вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, або підкреслюється перевищення меж необхідної оборони при захисті від суспільно небезпечного посягання потерпілого, виявляється необережність потерпілого, порушення ним правил безпеки руху або правил охорони праці, відзначається відсутність тяжких наслідків, заява потерпілого про те, що він прощає підсудного, не має до нього претензій. У справі про кримінальний аборт нагадується про те, що він здійснений на прохання потерпілої тощо. Адвокат ураховує, що якщо обставини, які обтяжують відповідальність, є вичерпними, то суд вправі визнати пом’якшувальними і такі обставини, що характеризують потерпілого, які не зазначені в законі.

У судовій практиці Одеси не раз відзначалася помилковість вироків, у яких замовчуються негативні дані про потерпілих. За іншої постановки справи оточення могло б дізнатися з вироку й запам’ятати, що покарання підсудного пом’якшене, оскільки потерпілий був співавтором злочину, і пом’якшене такою мірою, якою потерпілий заслужив те, що з ним, на жаль, сталося. Не можна ігнорувати й те, що дані про потерпілого впливають на визначення причин і умов вчинення злочину. Публічна критика в захисній промові та вироку потерпілих, неправомірна або аморальна поведінка яких сприяла злочину, винесення щодо них окремих ухвал справляє виховний і запобіжний вплив на самих потерпілих, на осіб, присутніх у залі судового засідання, та інших громадян.

Ігнорування даних про потерпілого, а також їх неправильна оцінка призводить до судових помилок. Але тут слід уникати крайнощів: з одного боку — необґрунтованого звуження меж вивчення даних про потерпілого, яке несумісне з вимогою повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи; з іншого — надмірного розширення цих даних, оскільки створюється небезпека порушення етичних і правових норм, невиправданого перенесення центру ваги на вивчення таких даних про потерпілого, які жодного зв’язку з обвинуваченням не мають; з третього — ігнорування або недооцінки позитивної або нейтральної поведінки потерпілого.

Коли характеристики та інші відомості про потерпілого необхідні для захисту обвинуваченого, адвокат їх з’ясовує, зокрема й шляхом направлення адвокатських запитів. Але при цьому має бути виключене втручання в особисте життя потерпілого, не виправдане інтересами правосуддя.

Захист від позову у кримінальному процесі

Надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, практично всі адвокати Одеси нерідко здійснюють і захист від цивільного позову, пред’явленого потерпілим. При цьому дані про потерпілого знову-таки можуть мати істотне значення.

Якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня провини потерпілого (а за наявності провини заподіювача шкоди — залежно від ступеня його провини) розмір відшкодування зменшується або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. З урахуванням конкретних обставин грубою необережністю може бути визнаний нетверезий стан потерпілого в момент заподіяння йому шкоди, його безвідповідальне ставлення до правил охорони праці, правил безпеки руху тощо. Нетверезий стан потерпілого в момент заподіяння йому шкоди за певних умов може бути визнаний як прояв такою особою грубої необережності, що сприяє виникненню або збільшенню шкоди. Залежно від цих обставин розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна у стані необхідної оборони. У випадках же вчинення злочину при перевищенні необхідної оборони або в стані афекту має бути врахований ступінь провини як обвинуваченого, так і потерпілого.

Якщо дії потерпілого вчинені з метою, що суперечить інтересам суспільства й держави, потерпілий не має права на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Таким чином, не вбачаючи підстав для задоволення цивільного позову, захисник обґрунтовує одну з чотирьох позицій:

необхідність відмови в позові;
можливість часткового задоволення позову;
необхідність розгляду питання про розмір позову в порядку цивільного судочинства;
необхідність залишення позову без розгляду.