Захист прав потерпілого адвокатом

У кримінальному провадженні захист прав і законних інтересів потерпілого має забезпечуватися насамперед діяльністю відповідних державних органів, зобов’язаних внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР і вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, …

Органи, що ведуть процес, свою діяльність у цьому напрямі здійснюють у силу службового обов’язку і, за загальним правилом, незалежно від розсуду та прохання заінтересованої особи. Саме активність особи, яка провадить досудове розслідування, слідчого, прокурора та суду, що випливає з принципу публічності, має вирішальне значення у справі охорони прав і законних інтересів потерпілого.

Разом з тим закон надає й самому потерпілому широкі можливості для захисту своїх прав та інтересів. Впливати на хід і результат процесу потерпілий може за допомогою свого представника, яким за законом є адвокат у кримінальних справах.

Якими ж є процесуальна функція та процесуальне становище адвоката, який представляє потерпілого?

Особливості представництва прав потерпілого у кримінальній справі

Істотним є питання про момент визнання особи потерпілою. Права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Таким чином, подання заяви про вчинення кримінального правопорушення особою, щодо якої вчинено таке правопорушення, є достатньою та вичерпною підставою для виникнення в цієї особи статусу потерпілого і не потребує ухвалення додаткового процесуального рішення про визнання такої особи потерпілою.

У тому разі, якщо відомості про кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за заявою особи, яка не є потерпілою, особа, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення і яка, можливо, наділена статусом свідка у справі, зобов’язана звернутися до слідчого або суду з клопотанням про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілим визнається особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Ідеться не про будь-яку шкоду, а про шкоду, що є наслідком злочину. Коли ж шкоду завдано будь-якою іншою дією чи бездіяльністю, потерпілий у кримінально-процесуальному розумінні відсутній. Іноді термін «потерпілий» міститься в диспозиції кримінально-правової норми. Часом кваліфікація обвинувачення ускладнює визначення потерпілого. Наприклад, об’єктом хуліганства є громадський порядок. Однак і тут певній особі нерідко завдається моральна, фізична або майнова шкода. Відомо, що хуліганство може бути, наприклад, поєднане із заподіянням тілесних ушкоджень. Ці дії утворюють самостійний склад злочину. Але хоча вони й не знайшли свого самостійного відображення в остаточній кваліфікації обвинувачення, особа, якій було заподіяно тілесне ушкодження (легке або менш тяжке), має бути визнана потерпілою.

Визнання потерпілим видається необхідним і в тому разі, коли злочин не був закінчений, але про замах чи готування знала особа, чиї права й охоронювані кримінальним законом інтереси ставилися під загрозу.

Дуже важливо розмежовувати не лише поняття «підозрюваний» та «обвинувачений». Якщо йдеться про визнання потерпілим, то це означає лише наявність достатніх доказів, що дозволяють наділити особу певними процесуальними правами, а не визнання факту заподіяння їй шкоди. Цей факт може бути встановлений лише обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Адже й обвинуваченим особа визнається не тому, що встановлено її винуватість, а у зв’язку з наявністю достатніх доказів, що дають підставу для пред’явлення обвинувачення у вчиненні злочину.

Іншими словами, поняття потерпілого в кримінальному праві та процесі є різним. У кримінальному праві під потерпілим розуміється особа, якій злочином дійсно заподіяно фізичну, моральну або майнову шкоду. У кримінальному ж процесі потерпілим визнається особа, щодо якої є достатньо доказів для попереднього висновку про те, що злочином безпосередньо порушено або поставлено під загрозу її права й охоронювані кримінальним законом інтереси.

Часом перед одеськими адвокатами у кримінальних справах постає питання про надання правової допомоги особі, яка постраждала від злочину, вчиненню якого сприяла неправомірна або аморальна поведінка цієї особи.

Якою насправді була поведінка особи, чи постраждала вона від злочину і хто в ньому винен — належить вирішити згодом. А до цього навряд чи можна відмовляти у визнанні особи потерпілою, якщо є достатньо доказів для попереднього висновку про те, що злочином безпосередньо порушено або поставлено під загрозу її права й охоронювані кримінальним законом інтереси. Визнання потерпілим не залежить від його віку, фізичного чи психічного стану.

Але слід зазначити й те, що питання про кримінальну відповідальність осіб, які постраждали у зв’язку з власною злочинною поведінкою, розглядається лише в поодиноких випадках.

При цьому у справах про умисні вбивства правова оцінка злочинної поведінки не давалася 95 % таких осіб, у справах про умисні тяжкі тілесні ушкодження — 34 %, у справах про злочини, вчинені при перевищенні необхідної оборони або в стані афекту, — 50 %. Визнання цих осіб лише потерпілими не тільки дозволяє уникнути відповідальності за вчинене та викривляє перспективу справи, але й змушує їх під страхом кримінальної відповідальності викривати себе в діях, що є злочинними. У літературі висловлено думку про те, що вони мають визнаватися і потерпілими, і обвинуваченими, подібно до того, як це має місце за наявності зустрічних заяв у справах приватного обвинувачення.

Надані потерпілому процесуальні права може здійснювати не свідок чи інша особа, а лише громадянин, визнаний потерпілим. Саме йому належить право апеляційного та касаційного оскарження вироку. Надання після постановлення вироку права брати участь у справі особам, які не визнавалися потерпілими на попередніх стадіях, здатне порушити право обвинуваченого на захист і без будь-якої необхідності ускладнити процес.

Зазвичай до адвокатів із проханням про прийняття доручення звертаються самі потерпілі. У тих випадках, коли запрошення виходить від інших осіб, участь адвоката в судочинстві стає можливою лише за згодою на це потерпілого.

Як обвинувачений має право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника, так і потерпілий може зробити це щодо свого представника.

Інше становище може виникнути, коли адвоката запрошено законним представником потерпілого. Малолітні, недоумкуваті та ті, кого душевна хвороба позбавляє можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, не можуть самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів. І коли вони визнаються потерпілими, права, передбачені в КПК, мають їхні законні представники. Відмова такого потерпілого від адвоката, запрошеного законним представником, навряд чи може бути підставою для усунення адвоката з процесу.

У процесі досудового розслідування представник потерпілого допускається до участі у справі за постановою слідчого або прокурора, а в суді — ухвалою судді та ухвалою суду.

Що ж стосується адвоката, то він допускається як представник потерпілого за наявності ордера та угоди з потерпілим. Виносити для цього постанову чи ухвалу не потрібно, так само як і для допуску до участі у справі адвоката-захисника.

Адвокат не може бути представником потерпілого, якщо він раніше брав участь у цій справі як громадський захисник чи обвинувач, секретар судового засідання, допитувався або підлягає допиту як свідок. За наявності зазначених у законі обставин, що перешкоджають участі у справі, представник потерпілого усувається мотивованою постановою слідчого, прокурора або ухвалою суду.

Підстави, що виключають участь адвоката як представника потерпілого, містяться тут.

Чи потребує потерпілий представництва адвоката?

Потерпілий заінтересований у викритті та покаранні особи, яка завдала йому моральної, фізичної або майнової шкоди. Тому діяльність потерпілого має обвинувальний характер, і він є суб’єктом функції обвинувачення.

Мета наділення потерпілого процесуальними правами — отримання від нього додаткової допомоги в розкритті злочину. Як сам потерпілий, так і його представник доповнюють наявні докази обвинувачення, і їхня обвинувальна діяльність має субсидіарний характер.

Коли адвокат — представник потерпілого переконується в тому, що до кримінальної відповідальності притягнуто не всіх осіб, які завдали шкоди потерпілому, він клопоче про їх притягнення. Якщо виявляється, що обвинуваченому поставлено в вину не всі злочинні дії, що завдали шкоди потерпілому, або дії обвинуваченого кваліфіковано за законом про менш тяжкий злочин, заявляється клопотання про розширення обсягу обвинувачення або про кваліфікацію дій обвинуваченого за законом про більш тяжкий злочин. Адвокат — представник потерпілого вживає цих зусиль, оскільки він зобов’язаний використовувати всі передбачені законом засоби та способи захисту прав і законних інтересів громадян, які звернулися до нього по правову допомогу.

М. М. Полянський зазначав, що без захисника процесуальна рівноправність сторін за участі у справі державного обвинувача або адвоката, який підтримує інтереси приватного обвинувача, видається нереальною. Правило про рівність прав учасників судового розгляду, звісно, порушиться і в разі розгляду судом справи публічного та приватно-публічного обвинувачення за участі адвоката — представника потерпілого, але без захисника. Це стосується й участі у справі представника цивільного позивача, тобто потерпілого, якому злочином завдано матеріальної шкоди.

А. Л. Ципкін справедливо зазначав, що довести позов за підставою та розміром — це означає довести обвинувачення, це означає викривати та обвинувачувати підсудного.

Процесуальний інтерес потерпілого протиставлений інтересу обвинуваченого, але це зовсім не виключає можливості вчинення потерпілим (виходячи саме зі свого процесуального інтересу) дій, які об’єктивно сприятливі для обвинуваченого. Такі дії вчиняються потерпілим шляхом заявлення клопотань про встановлення тих чи інших обставин, шляхом оскарження тощо.

До касаційних інстанцій надходять скарги потерпілих із проханням про зміну або скасування вироку, зокрема з проханням про пом’якшення покарання. При цьому, як правило, скаржники виходять зі свого інтересу. Наприклад, виходячи з інтересів, що випливають із подружніх відносин, інтересів дітей, іноді просить про пом’якшення покарання потерпілий, який є подружжям засудженого. Закон не дає підстав залишати подібні касаційні скарги та клопотання без розгляду.

Участь адвоката — представника потерпілого на стадії розслідування

Потерпілий та його представник мають право знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового розслідування та відкриття матеріалів кримінального провадження. Аналогічно вирішується питання щодо цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників.

Закон не дає слідчому підстав заборонити потерпілому та його представникові знайомитися з будь-якими матеріалами справи. Їхнє право на ознайомлення з усіма матеріалами справи передбачено в законі і не може бути обмежене. Пред’явлення не всіх матеріалів справи створює передумови для обмеження інтересів потерпілого.

Оскільки можливість робити виписки та знімати копії є похідними від права знайомитися з усіма матеріалами справи, слідчі зобов’язані надати потерпілому та його представникові можливість виписувати та копіювати зі справи необхідні їм відомості.

Доцільним є спільне вивчення кримінальної справи потерпілим та його адвокатом, оскільки це дозволяє за допомогою справжніх матеріалів вирішити питання, що виникли, швидко узгодити питання про заявлення клопотань тощо.

З моменту допуску до участі у справі представник потерпілого має право заявляти не лише клопотання, але й відводи, приносити скарги на дії слідчого та прокурора. Адвокат повинен докладно роз’яснити потерпілому його права та надати йому необхідну правову допомогу. Наприклад, при ознайомленні зі справою виявилися підстави для визнання потерпілого цивільним позивачем. Адвокатові слід роз’яснити потерпілому, що в разі пред’явлення позову він може бути визнаний цивільним позивачем. На прохання потерпілого адвокат складає позовну заяву, клопоче про накладення арешту на майно обвинуваченого або осіб, які несуть за законом відповідальність за його дії.

Як відомо, досудове розслідування може закінчитися не лише складанням обвинувального акта, але й закриттям кримінального провадження. Закриття справи — одна з форм закінчення досудового розслідування. Отже, потерпілий та його представник мають право ознайомитися й з усіма матеріалами справи, що закривається. Здійснення цього права може мати істотне значення для оскарження постанови про закриття справи та вирішення завдань кримінального судочинства.

Без обмеження будь-яким строком особа, від якої надійшла заява або повідомлення про злочин, має право оскаржити невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР слідчому судді. Оскарження такої бездіяльності має неабияке значення. Практика роботи всіх без винятку органів досудового розслідування свідчить про те, що факти безпідставного невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та приховування злочинів від обліку в більшій чи меншій кількості (тобто штучна латентність) існують повсюдно.

Участь адвоката — представника потерпілого в суді

Представник потерпілого є самостійним і рівноправним учасником судового розгляду. На стадії досудового розслідування та в судовому розгляді він має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду, заявляти відводи та клопотання, оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом, знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у разі закриття цього провадження, застосовувати з дотриманням вимог закону технічні засоби при проведенні процесуальних дій, у яких він бере участь, отримувати копії процесуальних документів тощо.

Коли адвокат потерпілого заявляє відвід, клопоче про витребування доказів тощо, він не діє замість потерпілого, не заміщає його. Представник у цьому разі здійснює своє право, право сторони, і суд зобов’язаний вирішити заявлені клопотання незалежно від ставлення до них потерпілого. Не виключено, що в поодиноких випадках суд визнає можливим розгляд справи за відсутності потерпілого, за участі його представника. Така сама виняткова ситуація можлива, коли в судовому засіданні відсутній підсудний і справа розглядається за участі його захисника. Однак і в цьому разі зберігається становище, за якого захисник не діє замість обвинуваченого, не замінює його. Участь у справі представника ніколи не повинна обмежувати можливість самостійного здійснення своїх процесуальних прав обвинуваченим, потерпілим чи іншим представлюваним.

Хоча в кримінальний процес представник вступає за згодою потерпілого, звідси зовсім не випливає обов’язок адвоката підкорятися всім вказівкам потерпілого. Адвокат не може бути сліпим виконавцем волі потерпілого. Інакше замість сприяння здійсненню правосуддя, дотриманню та зміцненню законності адвокат протидіятиме цьому началу.

Розглядаючи діяльність потерпілого, необхідно мати на увазі, що підтримання ним обвинувачення не зводиться лише до участі в судових дебатах, а здійснюється протягом усього судового розгляду шляхом заявлення клопотань, подання доказів тощо.

Потерпілий та його адвокат — обвинувачі в усіх кримінальних справах, у яких вони беруть участь.

На представникові потерпілого лежить обов’язок доказування своїх тверджень. Потерпілий може й не використовувати свої можливості в доказуванні — це його право, яким він вільно розпоряджається. Адвокат же потерпілого не тільки може, але й повинен повністю використовувати свої процесуальні права в доказуванні. Інша річ, що участь представника потерпілого в доказуванні має субсидіарний характер і не така велика порівняно з участю в доказуванні органів, що ведуть процес. Але як прокурор не має права звільнити себе від позитивного доказування вини підсудного і заявити про його винуватість, якщо вона з безсумнівністю не доведена, так і представник потерпілого не має цього права.

Серйозне практичне значення має питання про ставлення адвоката до характеру процесуального інтересу потерпілого, до його показань та позиції. Особливо важливо визначити, чи пов’язаний адвокат прагненням потерпілого до посилення покарання підсудного.

Заінтересованість потерпілого багатоманітна, і немає підстав вважати, що його інтереси завжди відповідають інтересам встановлення істини.

В одних випадках потерпілий заінтересований у тому, щоб перешкодити встановленню окремих обставин вчинення злочину, в інших — у викритті злочинця, а в третіх — у розкритті самої події злочину. Це може бути викликано побоюваннями особистої відповідальності, оскільки з’ясування обставин справи розкриває злочинну або непорядну поведінку потерпілого, характер взаємин з обвинуваченим тощо. Перешкоджаючи в таких випадках встановленню істини, потерпілий діє виходячи зі свого інтересу, але інтерес цей перешкоджає вирішенню завдань кримінального судочинства.

Немає жодної презумпції істинності показань потерпілого. Його показання та позиція у справі завжди потребують глибокого вивчення й зіставлення зі зібраними доказами. У всіх випадках навряд чи є підстави для перебільшення значення участі потерпілого у справі боротьби зі злочинністю та недооцінки принципу публічності кримінального процесу.

Для отримання активної допомоги потерпілого у встановленні істини, а не для задоволення його прагнення до посилення покарання обвинуваченого потерпілий наділений процесуальними правами, адже важливо не те, щоб за злочин було призначено тяжке покарання, а те, щоб жоден випадок злочину не проходив нерозкритим.

Не можна не враховувати, що інтерес до призначення того чи іншого покарання є інтересом публічно-правовим. Кримінальне покарання не є помстою. Злочинець — це людина, яка небезпечна в даний час, яку потрібно ізолювати або спробувати виправити, але якій у жодному разі не треба мститися.

Потерпілий майже завжди заінтересований у результаті справи, і його заінтересованість є односторонньою. Тенденційність потерпілого, а іноді й прагнення помститися обвинуваченому доводиться враховувати як при оцінці показань потерпілого, так і в усіх випадках, коли він просить слідчого, прокурора, суд або свого представника про вчинення тієї чи іншої процесуальної дії.

Позиція адвоката — представника потерпілого може відрізнятися від ставлення до справи потерпілого та будь-якого іншого учасника процесу. Адвокат не пов’язаний повністю позицією потерпілого та його прагненням до посилення покарання обвинуваченого. Якщо позиція потерпілого не відповідає закону або матеріалам справи, адвокат не має права її підтримувати і повинен заявити про це потерпілому, роз’яснивши, що той може звернутися до іншого представника. Якщо потерпілий не згоден з позицією свого адвоката і не відмовився від нього, адвокат повинен відмовитися від ведення справи. Закон забороняє адвокатові відмовлятися від прийнятого на себе захисту обвинуваченого. Становище ж потерпілого інше, і ставити знак рівності між ним та обвинуваченим, між захисником та представником потерпілого немає жодних підстав.

Разом з тим висловлено й інше ставлення до позиції адвоката — представника потерпілого. Як відомо, згідно з презумпцією невинуватості, сумніви, що виникають, тлумачаться на користь обвинуваченого, і недоведена винуватість рівнозначна доведеній невинуватості.

Оскільки для задоволення позову необхідно довести факт злочинного посягання та участь у ньому підсудного, остільки на представникові позивача лежить обов’язок доказування цих обставин. У деяких випадках посягання може й не містити складу злочину, що тягне залишення позову без розгляду. Зазвичай же представник цивільного позивача доводить факт злочинного діяння та участі в ньому підсудного, адже, якщо не встановлено подію злочину або не доведено участь у ньому підсудного, суд у задоволенні позову відмовляє. У промові представника цивільного позивача обґрунтовується, з кого з підсудних, цивільних відповідачів і в якому розмірі слід провести стягнення. У певних випадках у промові висвітлюється доля речових доказів, оспорюються пропозиції учасників процесу, що суперечать закону та інтересам довірителя.

Беручи участь у судових дебатах і доводячи цивільний позов, адвокат обвинувачує підсудного. Однак обсяг цього обвинувачення значно вужчий за обсяг обвинувачення, що міститься в промові прокурора. Призначення підсудному суворого чи м’якого покарання не впливає на прийняття рішення за позовом.

Представник цивільного позивача, як правило, не повинен розглядати й питання про юридичну кваліфікацію дій підсудного. Якщо, наприклад, слухається справа про викрадення речей потерпілого, то чи будуть дії підсудного визнані грабежем або крадіжкою, на долю цивільного позову це не впливає. Разом з тим цивільний позивач може бути заінтересований у покладенні на підсудних солідарної, а не часткової відповідальності. У цих випадках представник цивільного позивача (підприємства, організації) доводить, за наявності до того підстав, що підсудні вчинили злочин, пов’язаний спільним наміром, і мають відповідати за викрадення, а не за недбалість чи некорисливі зловживання.

Відомі чудові виступи як представників цивільних позивачів В. Д. Спасовича, О. І. Урусова та інших видатних адвокатів. По одній зі справ О. І. Урусов зазначав спільність завдання прокурора й адвоката з тією різницею, що представник державного обвинувачення пред’являє вимоги про покарання, а цивільний позивач — про збитки. І Урусов, і Спасович підкреслювали чільну роль прокурора у викритті обвинуваченого. У процесі у справі Овсяннікова В. Д. Спасович говорив, що головним обвинувачем є прокурор, але, крім цієї головної обвинувальної сторони, можуть бути обвинувачі другорядні, випадкові, цивільні позивачі, особи, які постраждали від злочину, що діють з огляду на свої особливі інтереси. Ці інтереси окреслюють навколо кожного з них коло, за яке й виходити йому не слід. Коли є такий цивільний позивач, то він має цілком ясно й точно визначити, чого він шукає, з кого й на якій підставі.

У зв’язку з відшкодуванням потерпілому майнової шкоди виникає проблема, що потребує вирішення законодавцем. Нерідко протягом тривалого часу потерпілий отримує за виконавчим листом лише невеликі суми. Іноді він не отримує й цього, оскільки винний не встановлений, помер або з інших причин. Якщо завдану шкоду не відшкодовано потерпілому одразу й повністю засудженим (цивільним відповідачем), шкода має бути відшкодована державою, яка взяла на себе обов’язок забезпечення законності та безпеки громадян. Такий порядок встановлено в багатьох зарубіжних країнах і необхідний у наших умовах.

Допомога потерпілому на стадії оскарження вироку

Потерпілий та його адвокат мають право на апеляційне та касаційне оскарження вироку.

Право потерпілого на апеляційне та касаційне оскарження має бути реальним. Вищі суди визнавали неправильним розгляд справи в суді апеляційної інстанції за відсутності потерпілого, який подав апеляційну скаргу і просив повідомити про день розгляду справи, однак не був сповіщений про це. Помилковими визнавалися також випадки, коли потерпілий не сповіщався про подані скарги і йому не роз’яснювалося право на ознайомлення зі скаргами та подання на них своїх заперечень.

Потерпілий та його представник мають право подати не лише апеляційну скаргу, але й направити заперечення на скарги інших учасників процесу. Відмова потерпілого від своїх прав у судовому розгляді не усуває право потерпілого та його представника на участь в апеляційному провадженні.

Потерпілий та його представник мають право подати апеляційну скаргу на виправдувальний вирок. Вищі суди скасовували вироки, коли порушення прав потерпілого поєднувалося з недослідженістю обставин справи. Такий підхід видається правильним. Конституційне право на захист належить лише обвинуваченому, і будь-яке порушення цього права ставить під сумнів правильність обвинувального вироку. Однак навряд чи слід скасовувати виправдувальний вирок, постановлений попри порушення прав обвинуваченого. Немає підстав і для скасування вироку, якщо порушення прав потерпілого не завадило суду всебічно розібрати справу і не вплинуло на постановлення законного та обґрунтованого виправдувального чи обвинувального вироку.

Право на апеляційне оскарження вироку має потерпілий та його законний представник або представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Набуття повноважень представником, звісно, обумовлене волею того, кого він представляє. Представлюваний узагалі може позбавити свого представника повноважень. Наприклад, апеляційна чи касаційна скарга, подана представником, може бути відкликана потерпілим. Але представлюваний не може розширити повноваження представника, якщо ці повноваження обмежені тим чи іншим законом. Законодавець чітко визначив, що вирок може бути скасований за м’якістю покарання або у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин лише у випадках, коли з цих підстав подано апеляційну скаргу прокурора, потерпілого або його представника.

Право адвоката потерпілого оскаржити вирок не викликає сумнівів. У таких випадках адвокат може й повинен надати потерпілому правову допомогу.

Про необхідність у правовій допомозі потерпілим на стадії апеляційного оскарження свідчить, зокрема, те, що у вироках нерідко поверхово розглядаються позовні вимоги потерпілого, неправильно враховується характер моральної шкоди, завданої потерпілому, неточно розраховується розмір втраченого заробітку у зв’язку з тимчасовою та стійкою втратою працездатності. Поширеними помилками є неправильний розподіл шкоди між страховими компаніями та обвинуваченим у кримінальних справах, пов’язаних із ДТП.

Нерідкі випадки, коли обвинувачений домовляється з потерпілим добровільно виплатити матеріальну шкоду, а після винесення вироку з призначенням покарання з випробувальним строком відмовляється від своїх обіцянок.

Також у вироках трапляються неприпустимі для судових документів формулювання. Подання представником потерпілого апеляційної скарги, у якій ставиться, наприклад, питання про виключення з вироку формулювань, що необґрунтовано порушують моральний інтерес потерпілого, може сприяти здійсненню правосуддя.

Читайте також:

Тактика допиту потерпілого в суді
Як використати дані про потерпілого в захисті обвинуваченого