Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства

Нещодавно до нас приїжджала колега з Голландії на ім’я Есте. Вона побувала в різних судах, зокрема в Малиновському районному суді м. Одеси, і під час бесіди багато суддів виходили й заходили назад з інтервалом 15–20 хвилин, пояснюючи їй, що треба розглядати кримінальні справи. Коли один із суддів повернувся, вона каже: — Ви розглянули кримінальну справу? Суддя відповідає — так, санкцію розглянув, обрав запобіжний захід тримання під вартою у справі про вбивство. Вона каже: — Як це ви зробили за 15 хвилин, людина зрозуміла, що сталося? Вона усвідомила, що Ви розглянули справу? Суддя хотів навпаки показати, наскільки він грамотний, як швидко він усе розглянув, а вона була в шоці від цієї ситуації.

Есте є заступником голови суду в Амстердамі. На весь Амстердам існує один суд, у якому працює 100 суддів. Вона була шокована тим, що наша канцелярія відправляє щодня 100 листів. Вона каже: — Куди, з ким ви спілкуєтеся цими 100 листами, хто ці люди?

На наших зустрічах я говорив і вас закликав мати точку зору, що недотримання правил розгляду клопотання на досудовому слідстві має тягнути за собою недопустимість цих доказів при судовому розгляді, тому що ці докази отримані з порушенням КПК України. Це питання стало нагальним після того, як були внесені відповідні зміни про необхідність фіксації за допомогою звукозаписувальної апаратури всіх клопотань досудового розслідування. Цю ситуацію ми обговорили з колегами, зокрема з колегами з апеляційного суду, і хочу висловити їхню думку, з якою я не погодився, а зараз уже трохи самокритично до себе ставлюся в цьому напрямі. Вони вважають, що такі порушення не є порушеннями, які тягнуть за собою визнання доказів недопустимими. Мотивуючи свою думку тим, що для того, щоб якісь докази визнати недопустимими, у цьому випадку докази сторони обвинувачення, сторона обвинувачення повинна зробити щось неправильно.

Але хіба прокурор або слідчий винні в тому, що суддя, розглядаючи клопотання, не увімкнув звукозапис. Він знає — не знає, пішов, отримав тимчасовий доступ, вилучив ніж, оглянув, зробив експертизу, долучив його до матеріалів справи, довів, що цим ножем убили людину, а не було звукозапису, і фактично що може спричинити недопустимість усіх доказів, але виявляється, не всіх отриманих незаконно.

Колеги мене переконали в тому, що порушення слідчого судді на досудовому розгляді справи не може тягнути за собою визнання цих доказів недопустимими, крім прямої вказівки в законі — це розгляд клопотання про обшук. Є пряма вказівка: якщо клопотання про обшук було розглянуте без звукофіксації, відео поки немає, воно планується з 01.01.2019 року. Ось у цьому випадку я вам раджу звертатися до суду, просити ці звуко-відеозаписи судового засідання й говорити про недопустимість доказів. У всіх інших випадках ви, звичайно, звертайтеся, подивіться, чим доводив прокурор.

Тож колеги, не акцентуйте свою увагу на помилках слідчого судді на досудовому розслідуванні. Крім ухвали про проведення обшуку, усе інше марно.

Усі адвокати Одеси пам’ятають, що тепер усі експертизи проводяться слідчим суддею. Є стара норма, яка раніше регламентувала порядок звернення до слідчого судді для проведення стаціонарно-психіатричної експертизи, у якій були описані вимоги до клопотання, що необхідно довести прокурору, та інші вимоги щодо участі в судовому засіданні особи, до якої збираються застосувати експертизу, її захисника. Потім були внесені зміни до загальних правил, тепер усі експертизи проводяться за рішенням слідчого судді. На мій погляд, усі експертизи й повинні так проводитися, однак є в нас спеціальна норма, яка регламентує проведення саме стаціонарної судово-психіатричної експертизи, і застосовуватися має саме вона. Надалі до чого це призведе, не знаю, у крайньому разі можна буде призначити додаткову експертизу в суді, але це затягне час. Якщо рішення цієї експертизи або питання, які були винесені на вирішення цієї експертизи, вас не влаштують і потрібна буде додаткова експертиза, це буде одна з підстав для того, щоб суд задовольнив ваше клопотання, якщо в нього буде час для написання ухвали.

На досудовому розслідуванні при виконанні ст. 290 КПК відкривають результати НСРД, не завжди розсекречують рішення, не розсекречують постанову прокурора, клопотання й дуже рідко рішення апеляційного суду. Пов’язано це з тим, що до певного моменту сторона обвинувачення не може розсекретити документи, щоб вони стали доступними, тому що вони мають бути внесені в систему Д3.

До останнього моменту — направлення справи до суду, пред’явлення, підписання обвинувального акта, у крайньому разі підозри, а в нас, як правило, це ви знаєте краще за мене, підозру пред’являють уже в самому кінці, коли зібрали все-все-все й треба швидко до суду направити. Процедура розсекречування пов’язана з певними складнощами. Як сказав колега Джулай, сторона обвинувачення розсекречує своє клопотання, звертаючись з відповідним листом до апеляційного суду, а апеляційний суд збирає експертну комісію, приймають рішення про розсекречування, розсекречує, пише відповідь, щоб розсекретили, і відповідно вони ставлять там штампи про розсекречування й повинні віддати вам. Не вистачає часу до відправлення справи до суду. І сторона обвинувачення йде тим шляхом, що в судовому засіданні пред’являють рішення Апеляційного суду.

Колеги, ви повинні знати й розуміти, що існує рішення Верховного Суду з цього приводу — усе, чого не було на 290-й, не було в житті. Якщо при виконанні ст. 290 вам не відкрили НСРД, значить їх не було, зазначайте про це суду. Ви від цього не захищалися, ви про це не знали, ви будували свій захист на тому, що цієї ухвали апеляційного суду немає, тому просіть суд визнавати докази недопустимими.

Як розповіла нам заступник голови суду в Амстердамі, у суді міста Амстердам існують правила поведінки в суді. Спочатку я вирішив, що ці правила стосуються зовнішнього вигляду. Ідеться про інше: зазначені правила містять норми про поважні й неповажні причини неявки в судові засідання. Процес розробки таких правил зайняв 3 роки. Наприклад, у цих правилах виписано, що хвороба бабусі — це неповажна причина, а хвороба сина, якого треба відвезти до лікарні, — поважна причина. Не знаю, чи можна імплементувати ці правила в наш кодекс, але в будь-якому разі ми спробуємо їх використати для того, щоб сторони чітко розуміли, як діятиме суд у різних ситуаціях. У суді Амстердама була така сама ситуація, коли один суддя визнає хворобу поважною причиною неявки, а інший — ні. Для того щоб цього не відбувалося, напевно, колись розробимо цей кодекс.