Формування процесуальної позиції адвоката у кримінальній справі

Формування процесуальної позиції адвоката у кримінальній справі: як захисник визначає позицію щодо вини, узгоджує її з клієнтом і відстоює в суді.

Позиція адвоката у кримінальній справі — це його думка з питань вини та відповідальності обвинуваченого, яку він обстоює всіма законними засобами і способами. Позиція визначає діяльність захисника у конкретній справі, його ставлення до основних правових та етичних питань справи.

Питання про формування процесуальної позиції захисника актуальне тому, що помилка в її виборі може призвести до залишення обвинуваченого без захисту, спричинити шкідливі для правосуддя наслідки.

Беручи участь у досудовому розслідуванні, адвокат ознайомлюється з позицією слідчого, викладеною в постанові про притягнення як обвинуваченого. Якщо захисник доходить висновку про необґрунтованість обвинувачення або про його неправильну кваліфікацію, позиція захисника може бути викладена у відповідному клопотанні. Але позиція адвоката у кримінальній справі далеко не завжди виявляється на досудовому розслідуванні, і його ніхто не зобов’язує повідомляти слідчому, чи вважає він підзахисного винним і як вестиме захист у суді.

Позиція адвоката у кримінальному провадженні формується протягом усього судового розгляду і викладається в захисній промові. Захисник з’ясовує та подає суду всі дані на користь підсудного, оспорює все сумнівне й недоведене в обвинуваченні. У захисній промові адвокат не пов’язаний характером раніше поставлених запитань, заявлених клопотань.

Позиція адвоката не повинна формуватися залежно від того, чи погодиться з нею суд. Такий підхід орієнтує адвокатів на удавану об’єктивність, пристосування своїх дій до очікуваного рішення. Це знижує активність адвокатів у кримінальному процесі, змушує їх утримуватися від спорів з важливих питань, відмовлятися від дій, з якими можуть не погодитися. У результаті захист виявляється неповноцінним, боязким, що може лише завдати шкоди інтересам і обвинуваченого, і правосуддя.

Свою процесуальну позицію у кримінальних справах адвокат не погоджує ні із судом, ні з органами чи посадовими особами Ради адвокатів Одеської області.

Законні інтереси обвинуваченого та законні засоби захисту. Звертаючись до адвоката за правовою допомогою у цивільній справі, останній щоразу ставить перед собою питання про законність інтересів, які мають намір доручити його захисту. В окремих випадках відповідь на це питання можна дати ще до суду. Наприклад, громадянин хоче звернутися до суду з вимогою про виселення колишньої дружини з квартири з мотивів припинення подружніх відносин. Адвокат відмовляє у прийнятті доручення на ведення такої справи, оскільки припинення сімейних відносин саме по собі не створює права на виселення.

Але можливість відрізнити законний інтерес від незаконного нерідко й у цивільній справі відкривається не одразу. Значно частіше для цього необхідне вивчення доводів протилежної сторони, ретельний судовий розгляд.

У кримінальному процесі адвокат має охороняти лише законні інтереси обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, тобто обстоювати інтереси, визнані державою. Але якщо в цивільній справі до закінчення дослідження всіх доказів і доводів сторін важко відрізнити законний інтерес довірителя від незаконного, то ще важче зробити це в процесі кримінальному.

Коли адвокат вступає у кримінальну справу і веде її, він не має права вважати заперечення обвинувачення незаконним інтересом підзахисного. Виходити з цього до ухвалення вироку не має права й суд. Лише коли обвинувальний вирок буде постановлено і набере законної сили, відповідь на питання про винуватість набуває визначеності.

Держава надає обвинуваченому право давати показання і вважає його законним інтересом як визнання, так і заперечення обвинувачення. Заперечення обвинувачення є правомірною поведінкою обвинуваченого. Воно спонукає орган, який веде процес, до ретельнішої перевірки обставин справи, а це відповідає завданню встановлення істини, соціально корисне.

Забезпечення обвинуваченому права на захист передбачає необхідність ретельної перевірки наявних у справі версій і тлумачення всіх неусувних сумнівів на користь обвинуваченого. З метою забезпечення обвинуваченому права на захист суди мають суворо дотримуватися конституційного принципу, згідно з яким обвинувачений вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в передбаченому законом порядку і встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Ця вказівка розкриває зміст принципу презумпції невинуватості, який є найважливішою гарантією прав особи. Саме цим принципом, а не його антиподом — презумпцією винуватості — має керуватися захисник.

Надаючи правову допомогу у кримінальній справі, адвокат не має права домагатися сприятливого для підзахисного результату за допомогою незаконних або аморальних засобів. Вимога використання адвокатом лише законних та етичних засобів захисту є непорушною. Разом з тим сутність законних інтересів обвинуваченого не зводиться до питання про те, якими засобами ведеться захист. Не менш важливим тут є й принцип презумпції невинуватості.

Законний інтерес обвинуваченого полягає в тому, щоб під час судочинства були повно, всебічно та об’єктивно досліджені всі сприятливі для обвинуваченого обставини і йому було забезпечено можливість оспорювати обвинувачення, наводити доводи та докази своєї невинуватості або меншої винуватості. Саме цей інтерес має рішуче й наполегливо обстоювати адвокат, з’ясовуючи все, що будь-якою мірою може послужити на користь підзахисному.

Увагу захисника має привертати кожне слабке місце обвинувачення, сумнівність обвинувальних доказів, недостатня аргументованість того чи іншого обвинувального висновку. Коли обвинувачений показує про свою невинуватість, версія обвинувачення не може вважатися безспірною. Дотримуючись презумпції невинуватості, сумніви, що виникли, адвокат тлумачить на користь підзахисного, а не обвинувачення.

Інтерес обвинуваченого здійснювати свій захист законними засобами є законним незалежно від того, визнає він себе винним чи ні. Якою б не була думка адвоката про доведеність обвинувачення, він зобов’язаний обстоювати цей інтерес, тобто з’ясовувати сприятливі для підзахисного обставини. Відхилення клопотань на захист обвинуваченого, прохань адвокатів про реабілітацію підзахисних немає жодних підстав характеризувати як захист незаконних інтересів. За такого підходу кожен випадок незбігу ухваленого рішення з діями на захист обвинуваченого слід було б вважати підставою для дисциплінарної відповідальності адвокатів, що явно неприйнятно.