Допомога адвоката у кримінальних справах

Допомога адвоката у кримінальних справах: роль захисника на досудовому розслідуванні та в суді, права підозрюваного і тактика захисту.

Допомога захисника найяскравіше проявляється на стадії судового розгляду — найважчій і найвідповідальнішій стадії кримінального провадження. Основною частиною судового розгляду є допити обвинувачених, потерпілих, свідків, чиї показання становлять ключове джерело доказів. Тому найменші помилки, допущені на цій стадії кримінального провадження, можуть призвести до непоправних наслідків для підзахисного.

У представленій статті наводиться 15-річний досвід відомого одеського адвоката у кримінальних справах, що стосується методологічних і психологічних аспектів побудови допиту учасників кримінального провадження.

ПСИХОЛОГІЯ ДОПИТУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Хоча закон не містить указівок з приводу того, як треба ставити і формулювати запитання обвинуваченому, потерпілому і свідкам, але багаторічна практика виробила низку правил із цього приводу.

Насамперед від адвоката вимагається спокій, холоднокровність, коректність, увічливість і тактовність щодо допитуваного, незалежно від характеру отриманих відповідей. Не можна дратуватися, метушитися, не слід налаштовувати допитуваного проти себе, не можна читати йому нотації, повчання, погрожувати відповідальністю.

Тільки головуючий попереджає свідка і потерпілого до їх допиту про відповідальність за надання неправдивих показань. Наполегливі повторення такого попередження з боку учасників судового розгляду часто звучать як погрози і сприймаються як вимога за будь-яку ціну підтвердити колишні показання, незалежно від того, чи були вони правдивими або неправдивими, правильно чи неправильно вони запротокольовані.

Неприпустимими є образливі і уїдливі зауваження та пересварки між тим, хто допитує, і допитуваним. Вимогу виняткової коректності особливо важливо пам’ятати при допитах потерпілих і ще більше — при допитах неповнолітніх.

Усі ці вимоги спокою і коректності під час допиту не виключають, однак, необхідності вести допит наполегливо, свідомо прагнучи здобути з допиту певні, важливі для захисту відомості.

Допит треба вести активно, жваво й енергійно, не допускаючи перерв для обмірковування наступного запитання. Відповідь, нехай найнесподіваніша, має викликати в міру можливості негайну реакцію того, хто допитує, для того щоб зараз же було поставлене нове, доповнювальне запитання або запитання, на яке має неминуче послідувати відповідь, що зводить нанівець попередні неправильні, з точки зору того, хто допитує, показання; відповідь, що доводить до абсурду показання вже занадто «забрехалого» лжесвідка, або, навпаки, відповідь, що вичерпно підтверджує первісні, правдиві показання свідка, похитнуті майстерно поставленими запитаннями процесуального супротивника.

Запитання треба ставити в такій формі, щоб їх розуміння було доступне допитуваному. Не можна до постановки запитання самому щось стверджувати або роз’яснювати. Не слід, наприклад, формулювати запитання так: «Ось, свідку, вам має бути зрозуміле значення тієї фрази, яку ви, нібито, чули з вуст обвинуваченого. То що ж, він справді говорив, що Петриченко дав йому дванадцять тисяч гривень, чи ви зробили такий висновок з інших слів обвинуваченого?». Замість такої тиради, здатної тільки заплутати свідка, слід ставити свідкові запитання просто і ясно: «Уточніть, що саме сказав при вас (або вам) обвинувачений такого-то числа» тощо.

Отже, ясність і стислість постановки запитання — обов’язкове правило. На ясно і стисло сформульоване запитання зазвичай слідує ясна і чітка відповідь. При допиті необхідно враховувати індивідуальні особливості допитуваного — його освіту, грамотність, розвиток і відповідно до цього формулювати запитання так, щоб вони були зрозумілі й доступні допитуваному.

ОБОВ’ЯЗКОВІ ПРАВИЛА ДОПИТУ

До числа обов’язкових правил допиту належить вимога послідовності постановки запитань, їх логічний, внутрішній зв’язок.

Не можна «перескакувати» від однієї теми до іншої, повертаючись знову до першої тощо. Перейти до іншої теми можна, тільки вичерпавши всі необхідні запитання з першої теми, причому ці запитання слід ставити в логічному зв’язку: від загальних запитань переходити до окремих, до деталей і подробиць, а не навпаки; з’ясовувати обставини в їх певній послідовності: спершу ті, що стосуються однієї особи, однієї події, епізоду, потім наступних тощо.

Ці рекомендації не категоричні. Можливі такі ситуації, коли насамперед треба з’ясувати якісь окремі, іноді незначні обставини, поза зв’язком з рештою, а потім перейти до докладного допиту в логічній і хронологічній послідовності. Досвід і уважне вивчення матеріалів кримінальної справи допоможуть адвокату знайти необхідну послідовність постановки запитань. Однак необхідно уникати випадкового чергування запитань і внутрішньої невиправданості прийнятого порядку, точніше — безладності їх постановки.

Запитання не повинно включати в себе очікувану (сприятливу) відповідь. Запитання, що містять у своєму тексті певну інформацію про факт або обставину, з приводу яких вони поставлені, називаються навідними і прямо заборонені. Усталена практика категорично виключає можливість застосування навідних запитань. Якщо в суді хтось допитується, наприклад, про зовнішній вигляд підозрюваної у злочині особи, не слід ставити запитання в такій формі: «Скажіть, людина, яка тікала з місця вбивства, була в синьому костюмі?» Запитання в такій редакції містить ту інформацію, яку той, хто допитує, очікує отримати від допитуваного, і тому є неприпустимим, як навідне. Його треба сформулювати так: «У якому костюмі була людина, що тікала з місця вбивства», або «Якого кольору був костюм людини, що втекла з місця вбивства?» тощо.

Однак від навідних запитань слід відрізняти запитання нагадувальні, які учасник процесу має право поставити обвинуваченому або свідкові, щоб допомогти йому відновити картину події, усі обставини справи, згадати забуті деталі, звільнитися від мимовільних помилок, що виникли в результаті забування окремих обставин. Наприклад, свідок пам’ятає, що обставини, про які йдеться, були восени, але коли саме, не пам’ятає. Цілком закономірно запитати свідка, чи не пам’ятає він, було це подія до або після новорічних свят, за скільки днів або через скільки днів. Якщо приблизно в цей період був у сім’ї свідка якийсь урочистий день (день народження, весілля тощо), то запитання про ці події також зможуть уточнити раніше дані показання.

Такі запитання цілком допустимі і при допитах добросовісного, але не точно передавального обставини справи свідка, потерпілого, обвинуваченого. Ними нехтувати не можна і при допиті свідка, підозрюваного в наданні неправдивих показань, для його викриття.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ПРИ ДОПИТІ

Однаковою мірою можна користуватися і так званими контрольними запитаннями. Свідок, наприклад, вельми точно відтворює зміст давно підписаного ним документа, вказує низку цифр, що містяться в цьому документі. Пам’ять здається просто феноменальною, і обставини справи з’ясовуються із завидною повнотою. Але шляхом постановки низки запитань про зміст інших документів, підписаних у той самий давній період, установлюється, що свідок не пам’ятає змісту жодного з них. Стає очевидним, що показання свідка — не плід його виняткової пам’яті, а результат недобросовісної підказки.

Абсолютно неприпустимі трапляються на практиці спроби тих, хто допитує, шляхом спотворено повторених відповідей домогтися занесення до протоколу записів, які неправильно відтворюють справжній зміст і сенс відповідей.

Деякі теоретики-процесуалісти вважають можливим тією чи іншою мірою повторення тим, хто допитує, отриманих відповідей. Однак до цих «повторень» треба ставитися надзвичайно обережно, щоб уникнути непорозумінь і справедливих зауважень з боку суду: за зміст протоколу відповідає голова суду або секретар. Учасники судового розгляду мають право просити про занесення до протоколу їхніх заяв, прохань і клопотань, а також робити зауваження про неправильність і неповноту протоколу. Право учасників процесу повторювати і формулювати показання, дані в судовому засіданні, законом не передбачено.

Адвокат не має права вигадувати факти для того, щоб «викрити» неугодного свідка. Не можна, наприклад, ставити запитання в такій формі: «Суду відомо, що ви цього дня були там-то, а ви кажете, що цього дня ви були у своїх рідних у м. А.», якщо суду насправді місцеперебування свідка невідоме.

Слід звернути увагу і на поведінку того, хто допитує. У суді доводиться іноді спостерігати, коли той чи інший учасник судового розгляду ставить запитання і, не дочекавшись отримання відповіді, ставить нове запитання, переходячи навіть до інших епізодів, до іншої теми. Це свідчить про те, що запитання ставиться не для з’ясування істотної обставини. Адвокат, який ставить запитання, має уважно вислуховувати відповіді, дати можливість секретарю занести їх до протоколу і всією своєю поведінкою доводити важливість і серйозність поставленого запитання. Ні мімікою, ні жестом, ні реплікою, ні вигуком він не повинен виражати ні задоволення, ні здивування чи невдоволення отриманою відповіддю, ні нетерпіння від занадто затягнутої відповіді. Якщо під час постановки запитання або відповіді, що послідувала на нього, адвокат помітить, що увага інших учасників або суддів відвернена якоюсь випадковою обставиною, він має, не порушуючи прерогативи головуючого, який керує процесом, зупинитися, зачекати, поки увага всіх знову буде звернена на його допит, і тоді, без жодних зауважень, продовжувати перерваний допит.

Неприпустиме різке або прискіпливе ставлення адвоката до свого підзахисного під час допиту. Адвокат не може домагатися в нього будь-яких відповідей, які підкріплюють заздалегідь вироблену лінію захисту, позицію адвоката. З бесід, які адвокат вів зі своїм підзахисним у процесі підготовки до справи, він знає, в основному, які відповіді на те чи інше запитання може дати його підзахисний. Але якщо отримана відповідь для адвоката виявиться несподіваною і такою, що суперечить зайнятій ним позиції, адвокат не може в судовому засіданні наполягати на іншій відповіді, виражати свій подив, невдоволення, підвищувати голос, сердитися, нагадувати підзахисному його слова під час бесіди у слідчому ізоляторі тощо. Спокій, стриманість і коректність мають супроводжувати і цей допит.

Особливу тактовність і стриманість має проявляти адвокат, допитуючи інших обвинувачених у груповому процесі. Якщо на лаві обвинувачених існує ворожнеча і недоброзичливість, адвокат не повинен проявляти своє ставлення до тих чи інших обвинувачених і тоном свого допиту показувати свій настрій. Послідовно і наполегливо, виключно в діловому плані він має з’ясовувати обставини, що виправдовують його підзахисного або пом’якшують його відповідальність, і в жодному разі не перетворюючись на обвинувача інших обвинувачених, навіть у тих випадках, якщо хтось із них, як вважає адвокат, умисно обмовляє його підзахисного або прагне штучно перекласти на нього свою вину.