Об’єкти права спільної сумісної власності

Частина перша статті 61 СК не містить переліку речей, які можуть бути об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Можна було б, звісно, такий перелік викласти. Однак він не був би вичерпним не тільки на момент ухвалення Сімейного кодексу, а й на майбутнє, тому що перелічити всі види майна неможливо, оскільки з часом неодмінно з’явиться якийсь новий, на сьогодні ще не існуючий об’єкт. Тому встановлення в статті 61 СК загального правила про те, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, є найбільш прийнятним.
Об’єктом права спільної сумісної власності, як уже зазначалося, не може вважатися право вимоги, оскільки воно виникає із зобов’язальних (договірних або недоговірних) правовідносин. Якщо у зв’язку з пошкодженням автомобіля, що належить подружжю, завдано шкоди, наприклад, у 4 тис. грн, то вимога про відшкодування такої шкоди належить подружжю не тільки як власникам, а й як потерпілим у деліктному зобов’язанні.
У частині другій статті 61 СК уперше законодавчо вирішено дуже важливу і водночас дуже складну проблему: чиєю власністю є заробітна плата, пенсія, стипендія, отримана одним із подружжя. Без заперечень сприймалася теза про те, що право отримати нараховану зарплату або пенсію — це право конкретної особи, а не її подружжя. Про правову належність цих грошових сум, отриманих одним із подружжя, велася дискусія. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці із застосування Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 15 червня 1973 у пункті 6 було наведено перелік майна, яке є спільною сумісною власністю, але ні заробітна плата, ні пенсія, ні стипендія до цього переліку не були включені. Те саме було повторено в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 12 червня 1998. Чим зумовлене таке мовчання щодо заробітної плати і пенсії? Можливо, відсутністю єдиної позиції з цієї проблеми. Законодавець уперше дає однозначне вирішення: заробітна плата, пенсія, стипендія, дивіденди є власністю того, кому вони виплачені. У цій нормі — повага до того з подружжя, кому ці грошові суми дісталися, головним чином, як наслідок його роботи, як гарантія його особистої свободи. Вносити чи не вносити ці грошові суми в сімейний бюджет, кожен із подружжя має право вирішувати сам, залежно від зорієнтованості на зміцнення сімейних відносин. Отже, кожному з подружжя закон дає право вибору, реалізуючи в цій нормі ідеологію ненасильства. Невнесення заробітної плати або пенсії в сімейний бюджет може бути однією з причин погіршення сімейних відносин, а згодом і причиною пред’явлення вимоги про розірвання шлюбу.
Термін «сімейний бюджет» неодноразово використовувався Верховним Судом України, але в цьому Кодексі закріплений уперше. Сімейний бюджет — матеріальна основа сім’ї. Право одного з подружжя вносити зарплату, пенсію в сімейний бюджет існує поряд із його обов’язком дбати про матеріальне забезпечення сім’ї (частина четверта статті 55 СК) і правом на спільне вирішення питань життя сім’ї (стаття 54 СК).
У частині другій статті 61 СК зазначено, що заробітна плата, пенсія, дивіденди, отримані дружиною або чоловіком, є спільною сумісною власністю подружжя, коли вони внесені одним із них на свій особистий рахунок у банківській (кредитній) установі. Саме така правова конструкція («право власності на вклад») неодноразово використовувалася Пленумом Верховного Суду України, нею оперує законодавство і судова практика, широко послуговуються в літературі. Однак грошова сума, передана банківській (кредитній) установі на підставі договору, стає власністю цієї установи, а не вкладника. Останній отримує натомість право вимагати видачі вкладу. Попри справжню юридичну природу вкладу, у частині другій цієї статті закріплено широко поширений, звичний, хоч і неточний погляд на вклад як на об’єкт права власності вкладника. Оскільки вклад вноситься на підставі договору, немає ні теоретичних, ні законодавчих перешкод для того, щоб вкладниками значилися і дружина, і чоловік. Якщо вкладником є, наприклад, чоловік, то дружина зможе отримати гроші тільки на підставі довіреності, виданої чоловіком. Цією нормою охороняються інтереси вкладника, адже на його рахунку можуть бути грошові суми, внесені у шлюбі або під час роздільного проживання і сепарації, або отримані за договором дарування чи як відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди.
Судовою практикою було вироблено положення, згідно з яким грошові кошти, інше майно, отримане одним із подружжя за договором, укладеним в інтересах сім’ї, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Це положення отримало своє законодавче закріплення. Відповідно до частини третьої статті 61 СК усе те, що отримане за договором, укладеним одним із подружжя в інтересах сім’ї, стає спільною власністю подружжя. У тому числі й тоді, коли на придбання цього майна одним із подружжя витрачена заробітна плата, не внесена ним у сімейний бюджет. Спільною сумісною власністю буде, наприклад, автомобіль, виграний у лотерею, або інший грошовий виграш, оскільки вважається, що такий договір один із подружжя уклав в інтересах сім’ї.
У частині четвертій статті 61 СК збережена законодавча традиція, згідно з якою речі для професійних занять одного з подружжя, придбані під час шлюбу, вважаються спільною сумісною власністю подружжя. Хоча теоретично не виключалося й інше вирішення: річ, яка придбана одним із подружжя для його професійних занять, є його особистою власністю, незалежно від того, що придбана вона коштом сімейного бюджету. У разі поділу спільного майна ця обставина має враховуватися, тобто подружжя отримало б право на компенсацію іншим майном. Чи можна термін «речі для професійних занять» тлумачити розширювально, включивши до них і ті речі, які, наприклад, дружина, лікар за фахом, використовує для вишивання або художнього ткацтва, а чоловік — для фотографування, хоча й не працює фотографом? Практична потреба в цьому була б за умови, що речі для професійних занять одного з подружжя вважалися за законом його особистою власністю. За цього правового регулювання, яке є в статті 26 КпШС і є в статті 61 СК, такої необхідності немає. Якщо при поділі спільного майна виникне спір про те, кому передати ткацький верстат або фотоапарат, сімейний адвокат легко вирішить його, взявши до уваги те, хто ці речі реально використовував під час шлюбу.