Повний український переклад захисної промови адвоката С. А. Андрієвського у справі братів Келеш, обвинувачених у підпалі заради страхової премії. Присяжні відкинули сам факт підпалу.
Справа братів Келеш розглядалася судом присяжних. Двох братів, власників тютюнової фабрики, обвинуватили в підпалі власної комори з корисливою метою, щоб отримати страхову премію. Обвинувачення трималося на підозрах, чутках і неприязні сусідів. Захищав братів Сергій Аркадійович Андрієвський, один із найяскравіших судових ораторів дореволюційної адвокатури. Присяжні виправдали підсудних і відкинули сам факт підпалу.
Промова коротка, але повчальна. Андрієвський не спростовує кожну дрібну улику. Він знаходить одне слабке місце обвинувачення і б’є саме в нього: а чи був узагалі підпал? Той самий прийом ми бачимо в захисних промовах П. А. Александрова у справі Нотовича та справі Сарри Модебадзе, які вже опубліковані на нашому сайті.
Нижче наводимо повний український переклад промови.
На долю братів Келеш випало, панове присяжні засідателі, велике нещастя: опинитися під судом за тяжким обвинуваченням. Я кажу «нещастя», бо цей удар для них випадковий і нічим не заслужений. У цьому ви легко переконаєтеся, якщо хоч трохи спокійно поставитеся до справи. Ця справа є повчальним прикладом того, скільки лиха можуть накоїти плітки, недоброзичливість і сліпа людська підозріливість.
Тут братам Келеш пред’явлено обвинувачення в підпалі з корисливою метою, заради страхової премії. Кожне обвинувачення можна порівняти з вузлом, зав’язаним навколо підсудного. Але є вузли нерозв’язні, а є вузли з фокусом.
Якщо захист намагається розплутати правдиве обвинувачення, ви завжди бачите й помічаєте, як йому незручно, як у нього бігають руки і як вузол, попри всі зусилля, міцно тримається на підсудному. Інша справа, якщо вузол із фокусом. Тоді варто лише впіймати секретний, замаскований кінчик чи петельку, потягнути за них, і всі пута розмотуються самі собою. Людина виходить із них цілком вільною.
Такий кінчик стирчить у цій справі досить явно, він навіть майже не замаскований, і я вхоплюся просто за нього. Це питання: а чи був узагалі сам підпал? Це історія самої пожежі. Якщо ви її простежите, то неодмінно побачите, що пожежа тут могла статися тільки випадково. А якщо не було ніякого злочину, то нема чого міркувати й про винуватців.
16 січня о 6 годині вечора тютюнову комору братів Келеш замкнув і опечатав контролер Некрасов. О 12 годині ночі всередині цієї комори виявилися ознаки пожежі. Питається, як же вона могла виникнути? Хто і як міг туди проникнути?
Замок, ключ від якого зберігався в контролера, виявився замкненим і непошкодженим. Накладена печатка тримала двері своїм липким складом і, отже, не була знята. Інших ходів до комори не існувало й прокладено не було.
Щоправда, домовласник Бобров пропонує нам зупинитися на припущенні, що туди можна було проникнути через кватирку, а до кватирки на четвертому поверсі дістатися драбиною або ринвою. Але міркуймо ж у межах можливого і не допускатимемо казок. Приставленої драбини ніхто не бачив. Щоб лазити ринвою до четвертого поверху, треба бути мавпою або акробатом і привчитися до цього з дитинства, а брати Келеш — сорокарічні люди, які гнучкістю тіла не вирізняються.
Зрештою, кватирка на четвертому поверсі зачиняється зсередини. Якби її залишили відчиненою в зимову холоднечу, контролер Некрасов, замикаючи комору, помітив би це, та й вікна встигли б обмерзнути. До того ж кватирки роблять не внизу вікна, а вище, і перехилитися через неї будь-кому з Келешів важко. Треба було б розбити вікно, але всі вікна під час пожежі знайдено цілими.
Отже, якщо не допускати казок, якщо не вірити, що хтось із Келешів міг пробратися комаром у шпаринку чи влетіти до комори через трубу, як відьма, то доведеться визнати: з тієї хвилини, як Некрасов замкнув комору, і до того часу, коли через шість годин у ній виявилася пожежа, комора так і залишалася замкненою. Ніхто до неї не входив і не міг увійти.
Звідси один можливий висновок. Невловима, недоступна для ока причина пожежі, мікроскопічна, але, на жаль, дійсна, вже таїлася в коморі тієї хвилини, коли «пошабашили» і коли Некрасов замикав комору. Висновок ясний, як божий день. Усе, що ми знаходимо в справі, підтверджує його.
Насамперед згадайте показання О. Некрасова, одного зі свідків Муравйова, а отже, не схильного нам потурати. Він показав, що ще о десятій вечора, тобто за цілі дві години до того, як сильний запах гару і туман диму викликали справжню тривогу, уже чув у повітрі сусіднього двору тонкий запах того самого гару, тільки слабший.
Згадайте і те, що вогню взагалі не було видно навіть після приїзду пожежних. Був лише сморід і дим. Перше полум’я спалахнуло тоді, коли вибили вікна і впустили до комори повітря.
Що ж усе це означає? Усе це означає саме те, що причина пожежі була крихітна. Вона діяла дуже мляво, дуже повільно, ледь помітно. Причина була така слабка, що викликала лише тління, димлення, чад і не викликала навіть вогню. Тільки дрібниця, тільки непогашена цигарка, іскорка, що запала, могла діяти таким чином.
Від іскорки десь зажеврів тютюн. Повітря в коморі сухе, нажарене піччю. Тютюн тліє, димить, полум’я не дає, але жар переходить від одного шару тютюну до іншого. Що більше його зотліло, то більше просохли сусідні шари, і потихеньку-потихеньку робота всередині комори триває.
Надиміло спершу рідким димом, а потім і густіше. Ось уже диму стільки, що його тягне назовні. Потяглися цівки крізь віконні щілини, стали блукати над двором фабрики, потяглися за вітром на сусідній двір. Але їх ще мало: на морозному повітрі їх не відчуєш, а коли й відчуєш, то не звернеш уваги.
Та ось димний запах міцнішає на фабричному і на сусідньому дворі. Його вже досить виразно чує Некрасов. Але й він не надає цьому значення: мало, мовляв, від чого й звідки взимку може димити. Минає ще дві години, і гар так поступово, так повільно й непомітно збільшується, що лише наприкінці цього строку мешканці двох сусідніх дворів нарешті занепокоїлися і стали шукати причину. І навіть тоді, власне, пожежі, тобто вогню, не було. Усе дим та дим валить, і не розбереш звідки.
Отже, якщо ви згадаєте, що після того як дим уже пробився назовні, минуло понад дві години, перш ніж він став по-справжньому привертати увагу, то визнаєте: для внутрішнього процесу тління потрібно покласти так само чимало, а то й ще більше годин. І вам стане ясно до очевидності, що о 6 годині вечора контролер Некрасов замкнув комору вже з невидимою, але готовою причиною майбутньої пожежі.
Це була забута цигарка, іскра, що запала, щось таке маленьке. Я достеменно не знаю, що саме, адже справжня причина більшості пожеж невідома. Але для мене неважливе питання: що саме? Для мене важливе інше питання: чи міг удатися до такої причини, до такого повільного й ненадійного засобу той, хто умисно бажає, дбає, влаштовує так, щоб пожежа неодмінно сталася? Ось що важливо для мене.
І для мене відповідь безсумнівна: ні, не міг. Такі жарти викидає тільки випадок, а не умисел. Спробуйте насправді зробити пожежу запаленою цигаркою: справа мудрована. А скільки пожеж стається саме від необережно кинутої цигарки!
Ось, припустімо, ви курите й працюєте, кладете біля себе запалену цигарку або сигару. Буває, що щоразу, як ви її залишаєте, вона гасне, і доводиться знову її запалювати. А іншим разом запишетеся, зачитаєтеся, глядь, а тим часом уся цигарка до кінця згоріла на попільничці. Іноді тютюн горить успішно, іноді ні: дотліє до якогось крутого корінця, і стоп! Трапиться сира ниточка, і кінець.
І кому ж краще знати ці властивості тютюну, як не тютюновому фабрикантові? Чи міг він, кинувши цигарку в тютюн, вважати забезпеченим, що пожежа неодмінно станеться? Він мав знати, що тютюн тліє повільно і не дає полум’я. Підпалювач неодмінно взяв би собі в союзники гас, стружку та всякі інші горючі матеріали.
Але нічого цього тут не було. І не лише тому, що нібито підозріла купа сміття на місці пожежі була не що інше, як зотлілий тютюн, папір і цигарки (як говорили Саханський і Ляпунов). А й тому, що до приїзду пожежних полум’я не було взагалі, а горючі матеріали неодмінно дали б полум’я.
Тож якщо не змащувати тютюн гасом і не підкладати горючих речовин, підпалювач неминуче мав би передбачити, що для горіння потрібна тяга. Треба дати доступ повітрю, відчинити десь кватирку або вибити вікно, інакше далі чаду й тління справа не піде. Але й цього зроблено не було.
Отже, вся історія пожежі голосно говорить нашому сумлінню і ясно доводить нашому розуму, що цю пожежу задумала не людина, а спричинив непередбачений випадок.
Тут, власне, і закінчено мій захист. Секретна петелька у вузлі впіймана, весь вузол розплутується. Після цього ясно встановленого факту для мене не існує в справі нічого важливого й небезпечного. Жоден підозрілий натяк, жодна плітка, пущена про підсудних, мене не лякають. І справді, залишаються самі дрібниці та натяжки.
Яке після цього нам діло до страхової премії? Навіть якби було доведено, що пожежа була вигідна підсудним, хіба з цього випливає, що неодмінно вони її і спричинили? Якщо мій ворог помер природною смертю, хіба можна обвинувачувати мене у вбивстві лише тому, що я міг бажати його смерті? Звісно, ні.
Але тут і вигоди від пожежі не існувало. Фабрику було застраховано на 25 тисяч, і застраховано не вперше цього року, як сказано в обвинувальному акті: вона страхувалася й раніше. Застраховано, здається, по совісті, за її ціною. Принаймні Михайлов, який страхував, краще за інших знає і засвідчує це.
А що інші панове низько цінують фабрику, то зате як вони й фантазують: від 13 до 15 тисяч, з усіма проміжками, скільки кому завгодно! А що ж отримали Келеші? Усього 8 тисяч. І куди їх поділи? Сховали? Ні, все до копійки роздали за борги. Та ще й у в’язниці сидять і торгівлю припинили. Нема що казати, вигідна афера.
Зауважте ще, що нічого ні з комори, ні з фабрики не сховали, не вивезли. А справи були погані. Уже якщо затівати підпал, то товар і обладнання приховати, а спалити порожні стіни.
Мало того: уже якщо підпалювати, то не комору, в якій зберігається порівняно малоцінне майно (так воно за розрахунком і вийшло: за комору всього 8 тисяч). Підпалювати треба було саму фабрику, де все було дорожче і де підпал можна було влаштувати без ризику невдачі. Адже вона не замикалася, як комора, і завжди перебувала в повному розпорядженні братів Келеш.
Чи варто мені розбирати інші докази?
Сцена біля воріт… Як її перекручено в обвинувальному акті! Ніби Келеш за п’ять хвилин до пожежі під’їхав, замкнув ворота й нікого не пускав. Що ж він робив? Підпалював? Чи ховав? Навіщо йому тут було приховуватися? А якщо за шість годин не розгорілося, то й за п’ять хвилин пожежі не буде. Те саме треба сказати про замикання і відмикання дверей.
Але найкраще — забите вікно… Який у ньому сенс? Чим воно слугувало для підпалу? Насправді виявляється, що вікно було забите для запобігання пожежі, але пожежі іншого роду: від полум’я пристрастей, бо воно вело в потаємне місце для робітниць фабрики.
Дворазове дізнання нічого з цього не зробило. Нічого й не вийде. Мокра справа не може загорітися. І соромно буде не Келешам, бо вони не підпалювали, а тим іншим підпалювачам, їхнім ворогам, які роздмухали цю справу…
Братів Келеш було виправдано. Присяжні засідателі відкинули сам факт підпалу.
Андрієвський показує прийом, який і зараз працює в будь-якій кримінальній справі: спершу перевірити, чи подія злочину взагалі була. Якщо обставини вказують на випадковість, решта доказів обвинувачення втрачає вагу. Мотив, вигода, підозріла поведінка нічого не доводять, якщо немає самого злочину.
Друга сильна сторона промови — робота з часом і фізикою події. Замкнені двері, ціла печатка, цілі вікна, шість годин тління без полум’я: адвокат вибудовує просту й наочну картину, яку легко зрозуміє будь-який суддя чи присяжний. Детальніше про те, як захисник формує таку позицію, читайте в статтях «Внутрішнє переконання адвоката» і «Тактика допиту свідка в суді».
Порівняйте цю промову з сучасною промовою адвоката у справі за обвинуваченням у підпалі та зразком захисної промови у справі про грабіж. Логіка захисту за півтора століття майже не змінилася.
Якщо вас або ваших близьких обвинувачують у злочині, адвокати Одеси з АО «Нікітінський і Партнери» допоможуть вибудувати захист. Ознайомтеся з нашими послугами або зв’яжіться з нами: +38 077 710 55 55.
