Промова адвоката у кримінальній справі про грабіж

ПРОМОВА АДВОКАТА І. Г. РУБІНШТЕЙНА НА ЗАХИСТ НІКЕШИНА Короткий зміст справи Нікешин був відданий суду за обвинуваченням у відкритому викраденні 10 грн. у Єльникової. У народному суді захист, указуючи на те, що при вилученні зазначеної …

ПРОМОВА АДВОКАТА І. Г. РУБІНШТЕЙНА НА ЗАХИСТ НІКЕШИНА

Короткий зміст справи

Нікешин був відданий суду за обвинуваченням у відкритому викраденні 10 грн. у Єльникової. У народному суді захист, указуючи на те, що при вилученні зазначеної суми Нікешин не переслідував корисливої мети, ставив питання про його виправдання за відсутністю складу злочину.

Суд із доводами адвоката не погодився й засудив Нікешина до позбавлення волі строком на півтора року. Касаційна скарга була залишена без задоволення.

За скаргою адвоката справу витребував Прокурор для перевірки в порядку нагляду. Президія міського суду залишила без задоволення протест заступника Прокурора, у якому ставилося питання про скасування вироку та закриття справи провадженням.

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду справу щодо Нікешина закрила за відсутністю в його діях складу злочину. Однак це визначення Колегії постановою Президії Верховного Суду було скасоване.

За протестом Голови Верховного Суду Пленум Верховного Суду своєю постановою постанову Президії Верховного Суду скасував, залишивши в силі визначення Судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду.

Публіковану промову виголосив адвокат у кримінальних справах І. Г. Рубінштейн.

Шановні судді!

Справа за обвинуваченням Нікешина мимоволі воскрешає в пам’яті новелу О. Генрі «Фараон і хорал».

У цій чудовій літературній мініатюрі письменник із гіркою іронією оповідає про сумну долю бездомного волоцюги Сопі. На відміну від своїх багатих американських співгромадян, які купували собі на зимовий сезон квитки до Флориди чи на Рив’єру, Сопі за допомогою «нескладних приготувань» прагнув на цю пору року потрапити до в’язниці, щоб там здобути надійний дах і скромну їжу. Для цього, як ви пам’ятаєте, він розбив каменем вітрину магазину.

Схожість ситуацій між цією новелою та справою, що розглядається, я бачу, зрозуміло, лише в незвичайності, я б сказав, несподіваності способів досягнення цілей, обраних літературним героєм О. Генрі та реальною особою — Нікешиним. Складається враження, що живий, реальний Нікешин запозичив у літературного героя спосіб дій, за допомогою якого він мав намір досягти своєї мети. На жаль, дії Нікешина отримали неправильну оцінку, і він опинився на лаві підсудних з обвинуваченням у пограбуванні.

Нікешин обвинувачується в тому, що об 11 годині дня в приміщенні ощадної каси він відкрито викрав у Єльникової 10 грн. і при спробі втекти був затриманий працівником міліції.

Труднощів при встановленні конкретних обставин справи не було. Факт відкритого вилучення Нікешиним 10 грн. у Єльникової мав місце й не заперечується підсудним.

Однак при всій його очевидності та безперечності факт цей сам по собі не може бути покладений в основу обвинувального вироку. Відомо, що підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину. Тому, коли йдеться про обвинувачення в грабежі, суд повинен установити не лише характер учинених дій, а й зміст умислу обвинуваченого.

Щоб визнати Нікешина винним, вам необхідно встановити мотив його дій. Адже відповідальність за грабіж настає, як відомо, лише при встановленні умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном з корисливою метою.

Прийняття правильного рішення з цього кардинального питання становить певну трудність. Істинне уявлення про спрямованість умислу Нікешина — про мотив його дій, про характер спонукань можна отримати лише при ретельному розгляді всіх доказів у їх сукупності.

На жаль, на досудовому слідстві питанню про мотиви дій Нікешина не було надано значення, сам факт заволодіння десятьма гривнями був визнаний достатнім для визнання його винним. Думається, що така позиція не відповідає одному з принципів кримінального права про неприпустимість об’єктивного ставлення в провину результату дій особи незалежно від її суб’єктивного ставлення до цих дій та їх наслідків.

Як же розвивалися події, що привели Нікешина на лаву підсудних?

Понад тиждень, з 1 по 9 квітня, Нікешин майже щодня повертався додому в нетверезому стані. Природно, що його близькі стривожилися. Така поведінка Нікешина викликала невдоволення матері та дружини, у якої на руках був чотиримісячний син. Обидві жінки щодня «пропрацьовували» Нікешина, висловлюючи побоювання, що своєю поведінкою він накличе біду на себе та сім’ю.

9 квітня, вранці, після чергової неприємної розмови, коли близькі Нікешина наполягали на необхідності якихось термінових заходів, Нікешин вирішив вирушити разом із дружиною до начальника відділення міліції й просити в нього направлення до лікувально-трудового профілакторію.

Нікешин вирішив звернутися до міліції, оскільки з розмов зі знайомими та з газет знав, що таке направлення може бути отримане в міліції за місцем проживання.

Вам відоме роз’яснення досить компетентної особи, начальника відділу наркології та контролю наркотичних засобів МОЗ із цього питання. Нагадаю це роз’яснення, опубліковане в журналі «Здоров’я». «Питання про призначення примусового лікування можуть порушити родичі, громадські організації, адміністрація установи та підприємства або адміністративні органи. Заяви чи клопотання про примусове лікування алкоголіка подаються до міліції. Працівники міліції збирають та оформлюють необхідні документи й направляють цю людину на медичне освідування. Якщо вона ухиляється від освідування, органи міліції вправі й зобов’язані доставити її на комісію в примусовому порядку».

Тут ідеться про направлення на лікування алкоголіків. Нікешин не мав офіційного висновку, що є таким. Однак ця обставина, зрозуміло, не позбавляла ні його, ні його родичів, які вважали його алкоголіком, права звернутися із зазначеним проханням до відділення міліції.

Того ж дня, тобто 9 квітня о 10 год., Нікешин був прийнятий начальником відділення міліції, якому відверто розповів, що у своєму захопленні спиртним зайшов надто далеко, тому «просить направити його на лікування, оскільки не хоче вчинити злочин».

Вислухавши Нікешина та посваривши його, начальник відділення міліції замість того, щоб направити Нікешина на комісію, порекомендував йому звернутися до психіатра й домагатися в того направлення на лікування. Ця рекомендація Нікешина не влаштувала, оскільки вирішення питання відкладалося на невизначений час. На слідстві та в суді Нікешин показував: «…тоді я запитав начальника відділення міліції: невже я повинен вчинити злочин, щоб мене направили на лікування? Він відповів: «Злочинців лікують від алкоголізму… Якщо щось вчиниш, ми тоді розберемося…». Він говорив, що мене обов’язково будуть лікувати, але після того, як мене заарештують».

Рішучість Нікешина домогтися негайного направлення на лікування в результаті цієї розмови не ослабла. Вийшовши з кабінету начальника відділення міліції, він говорить дружині, що додому не повернеться, поки не доб’ється свого. Потім він іде до найближчої ощадної каси, де, як він знав, постійно чергують співробітники міліції.

«Я вирішив, — показує Нікешин, — іти до ощадної каси, оскільки там завжди стоїть міліціонер і, якщо я щось зроблю, мене затримають».

Побачивши в ощадній касі жінку похилого віку, яка сиділа біля столу й перед якою в пачці лежало кілька десятигривневих купюр, Нікешин підійшов до неї ззаду й зі словами: «Я візьму у вас гроші», — повільно простягнув до них руку. Маючи можливість узяти всі гроші (там було 50 грн.), Нікешин потягнув до себе лише одну, що лежала зверху десятигривневу купюру. Причому робив це навмисно повільно, «щоб жінка звернула на мене увагу й здійняла галас».

Узявши гроші, «викрадач» повільним кроком попрямував з ощадкаси. Почувши крик жінки й побачивши чоловіка, що кинувся за ним, одягненого в цивільне вбрання (це був інспектор міліції Рябчиков), Нікешин побіг. Метрів за 15-20 від ощадкаси Нікешина затримали. Одразу ж після затримання він простягнув Єльниковій, що підійшла, взяті в неї гроші.

Отже, вилучення в потерпілої грошей не викликалося корисливою заінтересованістю, притаманною будь-якому розкраданню. Нікешин, за його показаннями, мав намір лише звернути на себе увагу, щоб зазнати затримання й отримати направлення на лікування від алкоголізму. Його пояснення ясні й послідовні: «Гроші в Єльникової вилучав без мети крадіжки. Не хотів збагатитися шляхом розкрадання, а хотів створити видимість злочину й потрапити до лікарні на лікування від алкоголізму».

Усе повідомлене Нікешиним у процесі слідства та у двох судових засіданнях про обраний ним вельми незвичайний спосіб потрапити на лікування, безперечно, насторожує. Його пояснення саме в силу своєї незвичайності можуть здатися штучними, надуманими, неправдоподібними. Адже підсудний заінтересований у результаті справи і є особою, щодо якої, у разі винесення обвинувального вироку, будуть застосовані заходи кримінального покарання, це змушує критично ставитися до його пояснень. Разом із тим пояснення підсудного, як і будь-який інший доказ, повинні бути оцінені судом. Суд не може їх ігнорувати й відкидати, якщо вони не спростовані іншими дослідженими судом доказами.

Спираючись на матеріали справи, я повинен сказати, що пояснення Нікешина про мотив і мету вчиненого ним діяння не є голослівними. Вони знаходять повне й переконливе підтвердження в показаннях начальника відділення міліції, потерпілої, свідки Мурзіної та інших доказах. Ви пам’ятаєте їхні показання в суді, і якщо я дозволю собі дещо повторити, то лише тому, що докладний розбір цих доказів дозволить показати, на чому засноване глибоке переконання захисту в неспроможності пред’явленого обвинувачення.

Начальник відділення міліції підтвердив показання підсудного про те, що той приходив до нього з дружиною. При цьому свідок підкреслив, що Нікешин був тверезий. Звернувся з проханням направити його до профілакторію. Свідок повідомив суду, що сам факт звернення до нього Нікешина не здивував його, оскільки особи, які страждають на алкоголізм, нерідко звертаються саме до міліції з проханням про направлення їх на лікування.

Начальник відділення міліції пояснив, що виконати прохання Нікешина не зміг, бо в той день не мав наряду до профілакторію. Він порадив Нікешину звернутися до психіатра.

Як він показав, Нікешина це не задовольнило тому, що надовго відкладало вирішення питання про лікування. Найбільше Нікешин, за його словами, побоювався того, що в п’яному вигляді вчинить злочин.

Начальник відділення стверджував на суді, що між ними не було розмови «про необхідність вчинити злочин, щоб послали на лікування». Однак він підтвердив, що наприкінці їхньої розмови Нікешин висловив йому саме це, за що офіцер відчитав його.

Потерпіла Єльникова показала, що, коли вона заповнювала бланк на здачу грошей, до неї ззаду хтось підійшов «…і з-за плеча опустилася рука… Коли рука потягнулася до грошей, я почула, як хтось тихо сказав: «Я у вас візьму гроші». Я подумала, що це жарт. Узявши з пачки лише одну верхню купюру, Нікешин пішов до виходу».

У показаннях потерпілої особливої уваги заслуговує те, що перед тим, як узяти гроші, Нікешин попередив її про свій намір. Саме це змусило її подумати, що хтось вирішив над нею пожартувати.

І, дійсно, який грабіжник, що переслідує мету заволодіти чужим майном, щоб потім розпорядитися ним на свій розсуд, заздалегідь попереджає свою жертву про злочин, що готується. Та ще й у такій делікатній формі?

Свідок Мурзіна (дружина підсудного) на досудовому слідстві та у двох судових засіданнях докладно розповіла про обставини, що привели її чоловіка до начальника відділення міліції. Вона, зокрема, повідомила, що «9 квітня вранці ми чоловіка лаяли за пиятику. Він сказав, що нічого не може із собою вдіяти. Заплакав. Потім сам запропонував піти до відділення міліції й попросити, щоб його направили до лікарні для лікування від алкоголізму». Далі вона повідомила: «Дорогою від начальника він не переставав говорити про те, що просив начальника швидше направити його до лікарні, а той відповів йому, що якби він, Нікешин, потрапив до міліції за якесь правопорушення, то тоді б його одразу послали на лікування. Після цього Нікешин сказав: «Зараз щось вчиню». Він мав на увазі, як я подумала, якесь хуліганство. Я сказала, щоб він не дурив і йшов додому. Нікешин пішов у напрямку до дому, а я — на роботу» (а.с. 16).

Я процитував перші показання свідки Мурзіної. Вони повністю підтверджують пояснення Нікешина про зміст його розмови з начальником відділення міліції та про те, які висновки він зробив із цієї розмови. Ми бачимо, що ще до вчинення дій, за які Нікешина притягнуто до кримінальної відповідальності, він висловив намір «щось вчинити, щоб домогтися направлення на лікування». Ці пояснення набувають дуже важливої доказової значущості, оскільки були зафіксовані менш ніж через добу після арешту та ізоляції Нікешина, тобто в період, коли виключалася будь-яка можливість спілкування між подружжям і здійснення з боку Нікешина впливу на Мурзіну. До моменту першого допиту Мурзіної Нікешин був позбавлений можливості повідомити їй свою версію, яку укладачі обвинувального висновку вважають надуманою. Він не міг підказати вигідну для нього лінію поведінки. Виключається й припущення про попередню змову цих осіб про давання вигаданих показань щодо мотиву дій Нікешина. Отже, показання Мурзіної відтворюють істинний стан речей і слугують переконливим підтвердженням правильності показань підсудного.

На жаль, досудове слідство визнало можливим ігнорувати показання начальника відділення міліції, свідка Мурзіної й дало неправильну оцінку показанням Єльникової. Висновок про суб’єктивне ставлення Нікешина до скоєного та наявність у нього «умислу на розкрадання грошей» обґрунтовувався, головним чином, показаннями свідків Рябчикова та Панкратова, за словами яких, після того як Нікешин узяв 10 грн., він намагався втекти, при затриманні «чинив опір, виривався».

Нікешин і із цього приводу дав пояснення, що заслуговують на увагу. Він неодноразово показував, що втекти після того, як узяв гроші, не хотів. Вийшовши з ощадної каси й побачивши чоловіка в цивільному вбранні, що кинувся до нього, Нікешин дійсно побіг, але зробив це не для того, щоб утекти з грошима. Нікешин пояснив, що, якби його гукнула людина в міліцейській формі, він негайно зупинився б. Оскільки ж це був громадянин у цивільному вбранні, який міг обмежитися нанесенням кількох ударів і відпустити з миром, він вирішив «створити повну видимість злочину». Треба сказати, що в цій ситуації Рябчиков при затриманні Нікешина мав підстави вважати, що перед ним грабіжник, і цілком обґрунтовано застосував прийом «самбо». Він не знав справжніх намірів затримуваного, і тому скрутив йому руки. І Нікешин не заперечує, що виривався, просив не завдавати йому болю. Однак робив він це не тому, що хотів утекти, а через те, що «не міг терпіти більше больові прийоми. «Я сказав співробітнику міліції, що піду сам», — показав Нікешин.

Як же тут знову не згадати О. Генрі. Адже герой його новели «Фараон і хорал», що розбив вітрину, щоб звернути на себе увагу полісмена, який, за його розрахунками, мав за це доставити його до в’язниці, припустився серйозної помилки. Розбивши вітрину, «Сопі стояв, заклавши руки в кишені, і всміхався назустріч блискучим ґудзикам. Хто це зробив? — жваво поцікавився полісмен. — А ви не думаєте, що тут замішаний я? — запитав Сопі не без сарказму, але дружелюбно. Як людина, що вітає велику удачу. Полісмен, — пише автор, — не побажав прийняти Сопі навіть як гіпотезу. Люди, що розбивають камінням вітрини магазинів, не ведуть переговорів з представниками закону. Вони беруть ноги в руки. Полісмен побачив за півкварталу людину, що бігла навздогін за трамваєм. Він підняв свій кийок і помчав за нею. Сопі з огидою в душі побрів далі… Друга невдача».

Аж ніяк не літературний герой, Нікешин, цілеспрямовано й наполегливо здійснюючи своє рішення, зумів уникнути прорахунку й помилки невдахи Сопі. Усіма своїми діями та поведінкою на відміну від Сопі він створив досить реальну картину вчиненого злочину, що й спричинило за собою заплановане ним затримання. Однак створена Нікешиним видимість спроби втекти з місця «правопорушення» та виявлена ним при затриманні «грубість», на яку звертається увага в обвинувальному висновку, зовсім не дають підстави для висновку про намір Нікешина втекти й привласнити взяті ним гроші. Адже за відсутності цих елементів у його діях не було б зовсім формальних ознак неправомірної поведінки, виникнення яких він свідомо домагався для того, щоб бути затриманим і направленим на лікування.

Вважаю також необхідним звернути вашу увагу на суперечливість і недостовірність показань свідка Рябчикова щодо того, як учинив Нікешин зі взятими ним у Єльникової грошима.

У рапорті, складеному в день затримання Нікешина, Рябчиков доповідав: «Підійшла потерпіла, і затриманий віддав їй 10 грн.». На допиті та очній ставці з Нікешиним він дав аналогічні показання.

Однак у першому судовому засіданні, ухилившись від пояснення причин зміни своїх початкових показань, Рябчиков повідомив: «…при доставленні Нікешина до відділення міліції він кинув гроші потерпілій».

У другому судовому засіданні, вважаючи, очевидно, що попереднє його показання недостатньо викриває підсудного, Рябчиков без жодних пояснень посилив його. Він показав: «Коли ми повели Нікешина, він кинув потерпілій 10 грн. і сказав: «На, стара».

Свідок Панкратов, який на слідстві із цього приводу не допитувався, визнав можливим підтвердити показання Рябчикова про те, що Нікешин кинув гроші. Однак при цьому додав, що Нікешин нічого потерпілій не сказав. Потерпіла ж на питання суду відповіла: «Віддаючи мені гроші, Нікешин сказав: «Нате вам, матусю, ваші гроші». Це було сказано в чемній формі».

Думається, що немає сумнівів у правдивості її показань.

Отже, я закінчив розбір досліджених вами доказів, які наведені в обвинувальному висновку на обґрунтування вини Нікешина. Я не вважав себе вправі залишати без аналізу навіть незначні й другорядні обставини, оскільки й вони використовувалися для підтвердження помилкової версії обвинувачення. Аналіз доказів показує, що висновок органів слідства про умисел Нікешина привласнити вилучені ним гроші заснований на поверховій оцінці деяких розрізнених, другорядних фактів та обставин, що лише супроводжували дії Нікешина.

Тепер поставимо все на свої місця. Матеріалами справи, у тому числі визнанням самого підсудного, установлено, що Нікешин, заздалегідь попередивши «жертву» про свій намір, відкрито вилучив у неї належні їй 10 грн. Хоча ці дії Нікешина, що не заслуговують, зрозуміло, схвалення, і містять деякі ознаки правопорушення, хоча вони заподіяли неспокій Єльниковій, змусили її якийсь час поХВилюватися, проте вони характеризують лише один з елементів складу грабежу. Що ж стосується суб’єктивної сторони складу злочину, тобто психічного ставлення Нікешина до вчиненого ним діяння, то суд міг пересвідчитися у відсутності у справі скільки-небудь переконливих доказів того, що, вилучаючи чужі гроші, Нікешин бажав обернути їх у свою власність. Більше того, у процесі судового розгляду пояснення Нікешина про причину його вчинку не лише не були спростовані, а, навпаки, знайшли повне підтвердження в показаннях свідків.

Отже, при доведеності самого факту відкритого вилучення в Єльникової грошей дії Нікешина не можуть бути кваліфіковані як грабіж, оскільки він при цьому не переслідував мету отримання майнової, матеріальної вигоди для себе особисто чи для інших осіб. Він учинив зазначені дії з інших спонукань і для досягнення результату аж ніяк не корисливого характеру. По суті дії Нікешина не можуть бути визнані суспільно небезпечними, не утворюють складу злочину й, отже, не повинні тягнути кримінальну відповідальність і покарання.

Подаю на ваш огляд низку опублікованих постанов Пленуму Верховного Суду та визначень Судових колегій Верховних судів у конкретних справах. У цих рішеннях послідовно проводиться думка, що при невстановленні умислу на незаконне обернення чужого майна у свою власність відсутні ознаки розкрадання. Це положення, що випливає із закону, твердо проводиться судовою практикою.

На цьому, шановні судді, я б міг закінчити свою промову. Просячи вас про винесення виправдувального вироку, можна було б не зупинятися на даних про особу підсудного. У цій ситуації не має суттєвого значення питання про те, як характеризувався підсудний до притягнення його до відповідальності, оскільки за кримінальним правом при невстановленні вини у вчиненні конкретного злочину не може настати кримінальна відповідальність і покарання навіть щодо особи, яка негативно характеризується. І все ж необхідно сказати, що обвинувачення Нікешина в грабежі несумісне й з даними про його особу.

Нікешин незадовго до притягнення до кримінальної відповідальності, потрапивши в недобру компанію, деякий період зловживав алкоголем. Ця його поведінка безумовно заслуговує на осуд. Однак Нікешин не є алкоголіком, у чому ви, шановні судді, мали можливість пересвідчитися, ознайомившись із висновком експертів — судових психіатрів. Експерти, які досліджували Нікешина, відзначили: «Досліджуваний виявляє схильність до зловживання алкоголем…, але не потребує примусового лікування від алкоголізму». Ця остання обставина, зрозуміло, не була відома Нікешину, коли він вирушив до начальника відділення міліції з проханням про поміщення до лікувального профілакторію. До адміністративної та судової відповідальності Нікешин ніколи не притягувався. Допитуючи начальників Нікешина й оголошуючи характеристики, ви мали можливість пересвідчитися, що він характеризується позитивно за місцем проживання та за місцем роботи, де його цінують як висококваліфікованого фахівця.

Усе це дозволяє мені сказати: Костянтин Петрович Нікешин не вчинив злочину, який йому інкримінований, і він повинен бути виправданий.

Публікована промова демонструє високий рівень професіоналізму, глибину аналізу матеріалів справи та ступінь самовіддачі захисників класичної школи, тобто всі ті якості, до яких зобов’язаний прагнути кожен адвокат Одеси.

Читайте також:

Промова адвоката на захист обвинуваченого у вбивстві

Промова адвоката на захист обвинуваченого в хабарі

Промова адвоката на захист обвинуваченої в незаконному аборті

Промова адвоката на захист обвинуваченого у зґвалтуванні

Захисна промова адвоката у справі про ДТП

Судова промова адвоката на захист обвинуваченого у вчиненні воєнних злочинів

Судова промова адвоката у справі за обвинуваченням в умисному вбивстві

Виступ адвоката в суді у кримінальній справі

Захисна промова адвоката у справі про грабіж

Захисна промова адвоката у справі про хабар

Захисна промова адвоката у справі про ДТП шляхом наїзду на пішохода