Промова адвоката на захист обвинуваченого в хабарі

Публікується захисна промова, яку виголосив адвокат у кримінальних справах М. П. Бєлов на захист обвинуваченого в даванні хабара — Тумановського. Шановні судді! Багато гірких істин сказав у своїй промові державний обвинувач на адресу тих, хто …

Публікується захисна промова, яку виголосив адвокат у кримінальних справах М. П. Бєлов на захист обвинуваченого в даванні хабара — Тумановського.

Шановні судді! Багато гірких істин сказав у своїй промові державний обвинувач на адресу тих, хто сидить на лаві підсудних, у тому числі й підсудного Тумановського, захист якого доручено мені.

Безперечно, що кожен громадянин має берегти інтереси держави. Громадянин кровно зацікавлений у тому, щоб держава була міцною та невразливою.

Будь-яке ж розкрадання державного та громадського майна об’єктивно веде до ослаблення економічної основи країни й викликає різкий і беззастережний осуд. Однак Конституція гарантує право на захист у суді всім без винятку обвинуваченим, незалежно від тяжкості вчиненого злочину та його доведеності.

Загальновідомо, що суд — справді народний суд. Суд — не механізм, який автоматично опускає караючий меч на голову злочинця без урахування спонукальних мотивів, конкретних умов і мети, які супроводжували вчинення злочину.

Як не важливе вивчення зовнішніх проявів діяльності та поведінки людини, воно не в змозі розкрити зміст її психіки, бо для розуміння її важливо знати не лише дії та вчинки людини, а й внутрішні мотиви, що рухають поведінкою людини, тобто психологічні спонукання, які лежать в основі її дій і вчинків.

Ось чому й у такій справі, як ця, при всій серйозності й тяжкості вчинених злочинів захисник зобов’язаний виконати свій обов’язок з усією ретельністю, що диктується інтересами правосуддя.

Захист бачить своє завдання в тому, щоб з максимальною повнотою з’ясувати й відновити всю картину, усі обставини справи, висвітлити її з усіх боків і тим самим сприяти винесенню справді справедливого й правильного вироку.

Я прошу вас, шановні судді, мати на увазі щойно сказане мною, особливо коли виникне питання про підсудного Тумановського.

В обвинувальному висновку та в промові державного обвинувача Тумановський зображений одним із головних учасників злочинної групи.

Тумановський обвинувачується також у тому, що для приховування вчинених злочинів і щоб уникнути відповідальності, він брав участь у даванні хабарів різним посадовим особам.

Що й казати! Злочини — тяжкі.

Але якщо обмежитися встановленням лише цих фактів, тоді справа щодо Тумановського була б дуже простою. Стаття 2 Указу від четвертого червня 1947 року «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного та громадського майна» і стаття 118 Кримінального кодексу містять точну й чітку кваліфікацію передбачених ними злочинних діянь. Залишилося б тільки застосувати до Тумановського, як запропонував державний обвинувач, максимальне покарання, і тоді захисту нічого було б робити в процесі. Однак встановлення самого факту розкрадання та давання хабарів не вичерпує завдання суду й захисту. Це завдання не таке просте, як, очевидно, вважає державний обвинувач.

Насамперед необхідно дослідити, які саме обвинувачення, пред’явлені Тумановському, підтверджені в судовому засіданні.

Треба з’ясувати дійсну роль Тумановського при вчиненні розкрадань і даванні хабарів.

Правильне вирішення цих питань має суттєве значення при визначенні ступеня відповідальності Тумановського.

Але й цим завдання не вичерпується. Це лише один бік питання. Є ще й інший.

Перед нами безперечний факт — злочин. Але перед нами також молода людина та її доля. У цієї людини є минуле, яке складається не лише з розкрадань і давання хабарів. І суд не може не цікавитися цим минулим. Зважуючи міру покарання, суд не може не врахувати і це минуле, і багато іншого в моральному обличчі підсудного Тумановського.

У захисника одна спільна з прокурором мета — сприяти з різних точок зору суду у всебічному з’ясуванні істини. Досягнення цієї мети — священний обов’язок захисту.

Захист повинен привернути пильну увагу суду до фактів та обставин, які виявилися обійденими обвинувачем або висвітленими ним однобічно.

Не відобразивши у своїй промові з необхідною для встановлення істини чіткістю роль і становище підсудного Тумановського в цій справі, державний обвинувач тим самим допустив певне відхилення від притаманного нашому процесу принципу об’єктивності. Можна подумати, що державний обвинувач забув, що ще в стадії досудового слідства з вичерпною повнотою було встановлено, що підсудний Тумановський не був ні ініціатором, ні організатором, ні підбурювачем учинених у цій справі злочинів.

Звернімося до обвинувального висновку. У ньому сказано, що в травні 1947 року підсудний Западинський у числі інших працівників Московської контори тресту Союзтопстройпроект Міністерства вугільної промисловості був знятий з роботи головного інженера проекту за вчинення великих зловживань. Тоді ж Западинський за сприяння підсудного Чаркана проник на роботу до артілі «Прогрес» та організував злочинну групу, що складалася в основному з осіб, звільнених із Союзтопстройпроекту й таких, що перебували із Западинським у злочинному зв’язку ще з 1946 року.

В обвинувальному висновку наведено перелік осіб, які увійшли до організованої Западинським злочинної групи. Однак прізвища Тумановського в цьому переліку немає. У справі встановлено, що лише наприкінці 1947 року Тумановський був втягнутий у злочинну діяльність артілі «Прогрес» якимось Красманом, який зник і в цій справі ні в стадії досудового, ні в стадії судового слідства не був допитаний.

Відсутність на лаві підсудних Красмана частково ускладнює з’ясування дійсної ролі Тумановського в цій справі не лише тому, що Тумановський був втягнутий у злочинну діяльність у промкооперацію саме Красманом, а й тому, що, судячи з показань, даних у судовому засіданні Западинським, саме Красман був ініціатором створення злочинної «компанії», до якої входили Западинський і Тумановський.

У суді встановлено, що саме Красман і Западинський створювали лжекооперативні організації, укладали договори з державними підприємствами на виробництво великих будівельних робіт, складали завищені кошториси, калькуляції та одиничні розцінки, підкуповували представників замовників, погоджували та оформлювали з ними завищені обсяги робіт, залучали значне число підставних осіб тощо. Тумановський у цій злочинній групі відігравав, безумовно, другорядну роль.

Але, вчиняючи злочинні махінації, організатори та ватажки злочинної групи Западинський і Красман прекрасно розуміли, що їм не обійтися без людини, яка справді вміла б будувати, володіла необхідним для цього досвідом і знаннями. Діяльність же їх самих була спрямована лише в бік різних комбінацій у дусі горезвісного «великого комбінатора» Остапа Бендера з відомого сатиричного твору Ільфа й Петрова «Дванадцять стільців».

Для Красмана Тумановський був справжньою знахідкою. Подумайте тільки: людина, яка володіє необхідними технічними знаннями та досвідом у будівельній справі, молода, здібна, дисциплінована, ще не спокушена й не розбещена у злочинних операціях і на додачу внаслідок збігу низки тяжких життєвих обставин гостро потребує грошей! Хорошу роботу сумлінного, обізнаного зі своєю справою виконроба-будівельника Тумановського Красман і Западинський знали досить добре і на посаді начальника відділу капітального будівництва фабрики «Буревісник», і як начальника Сокольницької ремонтно-будівельної контори. Енергійний і здібний виконроб Тумановський міг бути хорошою ширмою для злочинних комбінацій. Не дивно, що Красман відразу ж високо оцінив Тумановського, виділивши йому за «консультації» вісімнадцять тисяч рублів з викрадених по об’єктах артілі «Прогрес» ста тисяч рублів.

Шановні судді! Для характеристики та визначення становища й місця, яке займав підсудний Тумановський у цьому процесі, прошу вас звернути увагу на той факт, що Тумановський з усіх тих, хто сидить на лаві підсудних, чи не єдина людина, яка займалася суспільно корисною працею безпосередньо на будовах. Він працював виконробом і керував будівництвом. Уся робота під його керівництвом на будівництві зроблена добротно, якісно.

Судово-технічна експертиза у відповідях на поставлені захистом питання дала позитивну оцінку якості робіт на будівельних об’єктах, де виконробом був Тумановський.

І якщо праця створила саму людину, а праця зведена у справу честі, справу слави, справу доблесті та геройства, то не можна не визнати, що фактична участь Тумановського в творчій праці, безсумнівно, пом’якшує його вину обставина.

Я не сумніваюся, шановні судді, що коли ви будете зважувати злочини Тумановського, що лежать на одній чаші терезів, ви не залишите без належної уваги іншу чашу терезів, на яку ляже все, що є хорошого, чесного, благородного в порівняно нетривалому житті Тумановського, і серед цього хорошого — насамперед те, що характеризує його на двох найважливіших у житті громадянина фронтах — на фронті війни та фронті праці. У 1941—1945 роках він воював за Батьківщину. Надіслані військкоматом за запитом суду документальні дані позитивно характеризують Тумановського за період служби в армії з 1940 по 1946 рік.

Після демобілізації Тумановський сумлінно працював, приносячи незаперечну користь державі. Ці факти встановлені у справі й не можуть бути спростовані.

У судовому засіданні Западинський показав, що завищені кошториси, калькуляції та одиничні розцінки Тумановський не складав.

Западинський підтвердив також, що в укладенні фіктивних договорів з тими чи іншими організаціями Тумановський участі не брав і за цими фіктивними договорами жодних грошей не отримував. Западинський заявив, що з підставними особами Тумановський жодного зв’язку не мав.

Ще в стадії досудового слідства було встановлено, що до організації лжекооперативних артілей Тумановський непричетний. Не мав він також жодного стосунку й до хибної системи завищення фонду заробітної плати, яка практикувалася в артілях «Будівельник» і «Прогрес».

У справі немає доказів, що при видачі заробітної плати Тумановський обманював робітників.

Судово-бухгалтерська експертиза у висновку, даному в судовому слідстві, засвідчила, що аналіз документальних даних як по артілі «Будівельник», так і артілі «Прогрес» не дає експертизі підстав покладати будь-яку відповідальність на Тумановського.

Судово-технічна експертиза підтвердила, що за період роботи Тумановського в названих артілях розбіжностей між обсягом робіт, зазначених в актах-процентовках і нарядах, виданих на оплату робітникам, не встановлено.

У своїй промові державний обвинувач обійшов мовчанням усі факти, що говорять на користь Тумановського й частково спростовують правильність та обґрунтованість пред’явленого йому обвинувачення.

У чому ж Тумановський винен?

Він знав, що Красман і Западинський вчиняють розкрадання шляхом завищення кошторису, калькуляції та одиничних розцінок. Проте він виконував роботу за цими завідомо завищеними розцінками й за це отримував частину викраденого. Тим самим він є учасником розкрадання.

Як же могло статися, що Тумановський став учасником злочинної групи?

Чи слід шукати відповідь на це корінне питання лише в особистості самого підсудного?

Зупинимося на біографії Тумановського. Тумановський народився в 1919 році. Він із честю пройшов увесь важкий, героїчний шлях війни. Офіцер, він був прийнятий у члени партії в армії, у якій перебував з 1940 по 1946 рік.

Чи стане будь-хто повторювати наклеп про нібито притаманну людині вроджену схильність до злочину?

Я не помилюся, якщо скажу, що не знайдеться нікого, хто став би стверджувати подібне.

Але, на жаль, є ще в нас красмани, западинські та їм подібні.

Звідки вони виростають на нашому здоровому ґрунті?

Відомо, що навіть в умовах, коли економічні корені старого суспільного ладу викорчувані, пережитки минулого у свідомості людей, «родимі плями старого суспільства» ще зберігаються деякий час.

Створюючи нове життя, люди не можуть одним помахом скинути із себе слабкості та вади, успадковані від старого суспільства. Тому окремі, нестійкі люди стають на злочинний шлях підпорядкування державних інтересів особистим, корисливим інтересам. Не лише провина, а й біда Тумановського, що в тяжку для нього годину він зустрівся з Красманом і Западинським. У скрутний момент він не виявив достатньої стійкості, і його рівний, чесний життєвий шлях виявився викривленим.

Документальні дані, наявні у справі, об’єктивно підтверджують, як тяжко склалося життя Тумановського в останнє десятиліття.

У 1941 році, коли Тумановський перебував у лавах армії, в окупованій Одесі фашисти вбили найближчих родичів Тумановського, зруйнували будинок, у якому жила його сім’я. Молодший брат Тумановського Михайло, 1924 року народження, добровільно вступив до лав армії. У боях 28 червня 1943 року дев’ятнадцятирічний лейтенант-танкіст Михайло Тумановський був тяжко поранений і втратив ногу. На початку 1945 року померла від туберкульозу дружина підсудного, залишивши трирічну Римму, яку помістили в дитячий будинок. У 1946 році Тумановського у зв’язку з демобілізацією викликали до Москви. Після демобілізації Тумановському в рідне місто їхати було ні до кого й ні до чого. Ні близьких, ні даху в нього там більше не залишилося. Тумановський вирішив оселитися в Москві. З поданих суду документів видно, що в 1946 році Тумановський був прийнятий на посаду начальника ВКБ фабрики «Буревісник», звідки внаслідок незабезпеченості житловою площею його направили на посаду начальника ремонтно-будівельної контори Сокольницького району.

Документи свідчать про те, що в 1946—1947 роках Тумановський сумлінно ставився до службових обов’язків, добре справлявся з дорученою йому роботою й користувався бездоганною репутацією.

Наприкінці 1947 року тяжко захворіла на туберкульоз легень маленька дочка Тумановського. Обставини особистого життя Тумановського набули воістину трагічного характеру: у хворої на туберкульоз п’ятирічної дочки лікарі виявили ще одну страшну хворобу — ознаки ракової пухлини на язику; близька й болісна смерть дівчинки здавалася неминучою. У цей же час молодший брат Тумановського Михайло, інвалід війни, єдина близька Тумановському людина, яка вціліла з усієї його колись численної дружної сім’ї, раптово захворів на швидкоплинну форму туберкульозу легень.

Його помістили в одну з найкращих московських лікарень, де він перебував тривалий час, але, незважаючи на застосування всіх новітніх методів лікування, жорстока хвороба вражала його все сильніше, і лікарі змушені були сказати Тумановському, що всі можливі в цих умовах засоби вичерпані й вони не бачать іншого шляху для порятунку життя його брата, крім негайного направлення його на тривалий строк (три-чотири місяці) до спеціального високогірного санаторію для туберкульозних. Тумановський увесь поглинутий думкою негайно дістати путівку до санаторію.

Як допомогти найдорожчій істоті, яка в нього ще залишилася, крім брата, — маленькій хворій дочці Риммі, над якою, за переконанням Тумановського, уже нависла примара близької смерті?

Я бачив, шановні судді, ці сумні дитячі очі, у яких застигло недитяче страждання! Важко, неможливо залишитися байдужим, коли на тебе спрямовані ці очі, що чекають від тебе допомоги! Як же може залишитися байдужим до цього рідний батько?!

У стані повної душевної розгубленості Тумановський не звернувся до органів охорони здоров’я, які його братові й дочці, безсумнівно, і надалі надали б усю необхідну медичну допомогу.

У цей фатальний для Тумановського час з’являється зловісна фігура відсутнього на цьому процесі Красмана. Він пропонує Тумановському роботу за сумісництвом в артілі «Прогрес» і за порівняно короткий строк виплачує йому вісімнадцять тисяч рублів.

Убитий горем, затиснутий у лещатах особистих нещасть, розгублений Тумановський не протистояв пропозиції Красмана.

Досі бездоганно чесний громадянин, який не шкодував сил і самого життя в боротьбі з фашистськими загарбниками за свободу й незалежність своєї країни, Тумановський скотився на дно, він виявився членом злочинної групи, що стала на шлях розкрадання державної та громадської власності.

Усе це з граничною правдивістю та щирістю розповів суду Тумановський, і все це знайшло підтвердження в документальних даних.

Зрозуміло, ці обставини не можуть зняти з Тумановського суворої відповідальності, але вони не повинні пройти повз увагу суду.

Я прошу вас, шановні судді, звернути увагу й на такий факт. Уже через кілька місяців — у середині 1948 року, коли сімейні нещастя перестали тиснути Тумановського, він знаходить у собі силу волі порвати зі злочинним середовищем. Красман і його співучасники в брудних операціях ненависні Тумановському: вони скалічили його життя. Він хоче викреслити цю страшну, як кошмар, сторінку зі свого до того незаплямованого життя. Тумановський хоче знову чесно трудитися й дивитися людям прямо в очі. Він іде з промартілі «Прогрес» і подає заяву про прийняття його на посаду головного інженера в Концертний зал імені Чайковського. З поданої суду характеристики від тридцятого березня 1950 року видно, що Тумановський із вересня 1948 року до дня арешту працював заступником директора та головним інженером Концертного залу імені Чайковського — установи всесоюзного значення.

У характеристиці зазначено, що в 1949 році під керівництвом Тумановського проведено великий капітальний ремонт усіх спеціальних пристроїв і самої будівлі, що значною мірою покращило експлуатацію залу. Зазначено також, що за час своєї роботи Тумановський показав себе хорошим організатором, який уміє мобілізувати колектив на виконання поставлених перед ним завдань.

Партійна організація Московської державної філармонії також знайшла можливим видати Тумановському позитивну характеристику. Вона подана суду.

Подано суду також документи й про те, що керівництво Комітету у справах мистецтв при Раді Міністрів, позитивно оцінюючи роботу Тумановського, вважало необхідним клопотати перед Виконкомом Московської Ради про надання Тумановському житлової площі. Це клопотання задоволене не було лише тому, що у квітні 1950 року Тумановський був заарештований.

Шановні судді! Тумановський глибоко розкаявся у вчиненому ним злочині. Протягом усього досудового та судового слідства він з граничною повнотою й послідовністю розповів про всі злочини, учасником яких був.

Згадаймо такий факт. Згідно з обвинувальним висновком, з викрадених Красманом ста тисяч рублів по об’єктах артілі «Прогрес» Тумановський отримав вісімнадцять тисяч рублів.

Як я вже говорив, у цій справі ні в стадії досудового слідства, ні в суді Красмана не допитували. Він не давав і не міг давати показань, що викривають Тумановського. Підсудний Западинський за цим епізодом також не давав показань проти Тумановського, оскільки в той період вони ще не знали одне одного.

Ніхто з допитаних свідків і обвинувачених ні в стадії досудового слідства, ні в судовому засіданні прямо чи опосередковано не викривав Тумановського в отриманні цих вісімнадцяти тисяч рублів. Жодних інших доказів винуватості Тумановського в отриманні та привласненні цих грошей не було. Судово-бухгалтерська експертиза також не встановила факту привласнення Тумановським у 1947 році вісімнадцяти тисяч рублів по артілі «Прогрес».

І лише сам Тумановський на першому ж допиті восьмого квітня 1950 року щиросердно розповів про отримання від Красмана вісімнадцяти тисяч рублів. Це визнання він неодноразово підтверджував на подальших допитах і в незмінному вигляді доніс його до вашого суддівського столу.

З усіх осіб, які сидять на лаві підсудних, лише один Западинський давав показання про свій зв’язок за злочинними операціями з Тумановським. Інші ж підсудні, а також усі свідки протягом усього судового слідства ні в чому не викривали Тумановського.

І знову ж таки лише сам Тумановський у цьому переповненому народом залі судового засідання, долаючи пекучий сором за скоєне, щиросердно розповів про свої злочини і, рухомий глибоким каяттям, повторив те, що неодноразово говорив представникам слідчої влади.

Можна було б і іншими прикладами проілюструвати правдивість і глибину каяття Тумановського, але та увага й ретельність, з якими суд розглядав цю справу, дозволяють мені твердо вірити в те, що в цьому відношенні ви не потребуєте додаткових доводів.

Шановні судді! Мій підзахисний Тумановський відданий суду також і за статтею 118 Кримінального кодексу за давання хабарів. Мені думається, що в стадії судового слідства з безсумнівністю було встановлено, що хабарі в цій справі давалися в результаті організованого групового вимагання та шантажу. Про це переконливо говорив державний обвинувач, і на цьому ж, безумовно, після мене змушені будуть зупинятися й інші мої товариші по захисту.

Згадаймо пояснення підсудного Едельмана — колишнього керівника артілі «Битпром», дані ним у судовому засіданні.

Він показав, що шляхом вимагання та шантажу отримав хабар десять тисяч рублів, у даванні якого брав участь і Тумановський.

Мені думається, що у світлі здобутих на суді додаткових даних про вимагання хабарів у силу пункту «а» статті 118 Кримінального кодексу Тумановський за статтею 118 Кримінального кодексу повинен бути звільнений від відповідальності.

Шановні судді! Я старався намалювати перед вами правдиву картину тих обставин, унаслідок збігу яких Тумановський опинився на лаві підсудних.

Я захищаю людину, яка ще не втратила здатності стати на чесний шлях, сором і гранично повне каяття якої, я сподіваюся, ви розумієте й урахуєте при вирішенні її долі.

Я сподіваюся, що, знаючи історію його життя, ви врахуєте також, що він був чесним воїном і трудівником до вчинення ним злочину, корисним громадянином країни.

Ви не пройдете також повз щиросердне каяття Тумановського та ті моральні муки, які він пережив після вчинення ним злочину.

Згадаймо вислів: «Повинну голову й меч не січе». Глибока мудрість цього вислову така, що він став народним прислів’ям і живе у віках.

Я прошу вас також урахувати, що Тумановський за своїм минулим, за своїм моральним обличчям не ворог; він виявився здатним сам вирватися з тієї прірви, у яку потрапив через слабкість характеру, коли на нього одне за одним обрушилися нещастя.

А поки людина здатна знайти в собі мужність і силу чесно визнати свій злочин, порвати зі злочинним середовищем і самостійно повернутися до чесної праці, — вона не загинула для суспільства. До того ж Тумановський ще молодий, і перед ним ціле життя для того, щоб виправитися й самовідданою працею на благо держави спокутувати свою вину перед нею та народом.

Каяття його щире. Йому болісно соромно за свої злочини. Для суспільства він не втрачений. Він може й повинен ще повернутися до лав чесних трудівників.

Шановні судді, у вироку, який буде вами винесений у цій справі, ви здійсните правосуддя. Я вірю, що при винесенні вироку Тумановському ви будете керуватися не лише завданням карального впливу, а й найважливішим принципом правосуддя — гуманізмом.

Я прошу за статтею 118 Кримінального кодексу Тумановського виправдати, за статтею 2 пред’явленого йому обвинувачення за Указом від четвертого червня 1947 року «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного та громадського майна» застосувати до нього не гранично суворе, як просив державний обвинувач, а мінімальне передбачене цією статтею покарання.

Читайте також:

Промова адвоката на захист обвинуваченого у вбивстві

Промова адвоката на захист обвинуваченої в незаконному аборті

Промова адвоката на захист обвинуваченого у зґвалтуванні

Судова промова адвоката на захист обвинуваченого у вчиненні воєнних злочинів

Судова промова адвоката в кримінальній справі за обвинуваченням у розбої

Судова промова адвоката у справі за обвинуваченням в умисному вбивстві

Захисна промова адвоката у справі про ДТП

Виступ адвоката в суді у кримінальній справі

Захисна промова адвоката у справі про грабіж

Захисна промова адвоката у справі про хабар

Захисна промова адвоката у справі про ДТП шляхом наїзду на пішохода