Промова адвоката у кримінальній справі про наїзд на пішохода

СПРАВА ПРО НАЇЗД НА ПІШОХОДА. ПРОМОВА АДВОКАТА П. С. РАБІНОВИЧА НА ЗАХИСТ МИХАЙЛОВА Короткий зміст справи: Михайлов був притягнутий до кримінальної відповідальності за наїзд на пішохода, який стався за таких обставин. Автомобіль «Москвич» під керуванням …

СПРАВА ПРО НАЇЗД НА ПІШОХОДА. ПРОМОВА АДВОКАТА П. С. РАБІНОВИЧА НА ЗАХИСТ МИХАЙЛОВА

Короткий зміст справи: Михайлов був притягнутий до кримінальної відповідальності за наїзд на пішохода, який стався за таких обставин.

Автомобіль «Москвич» під керуванням Михайлова рухався у другому ряду. Праворуч і попереду нього з меншою швидкістю в тому ж напрямі рухався тролейбус. Коли автомобіль наблизився до тролейбуса, з-за нього на проїзну частину дороги вибіг пішохід і зупинився на шляху руху «Москвича». Михайлов натиснув на гальмо автомобіля й різко повернув ліворуч, але пішохід теж побіг ліворуч, і на краю проїзної частини стався наїзд.

Народний суд визнав Михайлова винним за ч. 2 ст. 211 КК і засудив його до 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Міський суд, розглянувши справу в касаційному порядку, скасував вирок і закрив справу провадженням за відсутністю в діях Михайлова складу злочину.

Захист Михайлова в касаційній інстанції здійснював один із найвідоміших адвокатів у справах про ДТП — Рабінович П. С.

Шановні судді!

Перш ніж прийняти будь-яке рішення, водій за допомогою далеко не з’ясованого коду записує моделі, відображені в його голові, — предмети зовнішнього світу, і за допомогою інформаційних моделей вирішує завдання безпеки руху.

Динаміка рухомих у нього в голові моделей — пішохода й автомобіля — випереджає події: на моделі водій бачить, що автомобіль і пішохід при прямолінійному русі зіткнуться, і він вирішує завдання безпеки інакше — шляхом різкого повороту та одночасного гальмування.

Зараз перевіряється істинність цього процесу моделювання, як кажуть психологи, або можливість передбачення водієм своїх наслідків, як кажуть юристи.

Для цього слід ніби зупинити на мить події, зробити нерухомими пішохода, автомобіль, що рухається на нього, зіставити відстань від автомобіля до пішохода з повним зупинним шляхом автомобіля й поставити питання: чи не було похибки в інформаційному моделюванні водія, чи врахував він усі обставини, які міг передбачити; тут обидві проблеми — психологічна та правова — ідуть поряд, бо якщо буде встановлено, що моделювання було бездоганним, якщо внаслідок недбалості чи самовпевненості водій упустив якісь деталі, не закодував якісь, він несе відповідальність.

Послухаємо водія. «Не доїхавши метрів п’ять до перехрестя, я побачив чоловіка, який вибіг на шлях слідування моєї автомашини з-за передньої частини тролейбуса, метрах у трьох від неї. Пробігши метри два від лівого боку тролейбуса, він зупинився на місці на якусь мить».

Але ж інтервал між тролейбусом та автомобілем Михайлова був два метри — значить, зупинився чоловік на шляху руху його автомобіля. Що ж зробив водій?

«Я вивернув кермо в той момент, коли потерпілий зупинився, і, приймаючи рішення про цей маневр, я виходив з того, що він стоїть».

Чи правильним це було рішення, істинним чи помилковим було моделювання?

Правильним, і в цьому нас переконує висновок автотехнічного експерта, коли він говорить: «Розрахунки показали, що водій не мав технічної можливості зупинити автомашину до лінії руху пішохода, оскільки відстань 23 м, яка була в його розпорядженні, менша за повний зупинний шлях (59 м) у 2,5 раза».

Отже, інформаційне моделювання ситуації було істинним, помилок не було, і кадр, що застиг на час, можна пустити знову.

Однак тепер уже дещо змінилося: водієм рішення було прийняте, і автомобіль, збільшуючи з кожним метром безпечну бокову відстань з тим місцем, де зупинився пішохід, рушив убік. Не один пішохід, п’ять-шість осіб могли б стояти безпечно на місці, і автомобіль об’їхав би їх. Стояти. Але не бігти. Пішохід же побіг, і експерт, який щойно підтверджував істинність рішень Михайлова, тепер говорить: «Навіщо він повернув кермо автомобіля ліворуч? Треба було, загальмувавши автомобіль, рухатися прямо. Пішохід, як згодом виявилося, утік зі шляху руху автомобіля, і наїзду не сталося б».

Експерту через два місяці після пригоди добре відомо, що пішохід побіг. Утім, це було відомо й самому Михайлову, але через частки секунди після прийнятого ним рішення: з жахом бачив він, як замість того, щоб продовжувати стояти на місці, пішохід біжить під колеса автомобіля. Бачив — але нічого вже зробити не міг, бо автомобіль уже загальмований і колеса його заблоковані. Для того щоб знову змінити напрямок руху автомобіля, потрібен був час для нового моделювання та реалізації його, а часу вже не було. Утім, експерт і не стверджує, що у водія він був: перекидаючи події назад, з позиції сьогоднішнього дня він намагається стверджувати, що вибір водія в момент прийняття ним рішення не був правильним.

Якби водія можна було посадити в машину часу й знову повернути його до подій цієї ночі зі знанням способу дій пішохода (як знав їх експерт при складанні висновку), водій поїхав би прямо. Але хіба відповідальність громадянина за його дії може будуватися виходячи зі знання тих подій, настання яких він не передбачав і не міг передбачити! Звичайно, ні.

Стаття 9 КК чітко формулює положення: відповідальність громадянина за його дії настає тоді, коли він міг у момент їх учинення чи перед їх учиненням — але аж ніяк не після — передбачити можливість настання небезпечних наслідків своїх дій. Суд у вироку стверджує, що Михайлов допустив злочинну самовпевненість, і можливість передбачення ним наслідків своїх дій обґрунтував таким чином:

«Підсудний, будучи досвідченим водієм зі стажем роботи 9 років, зобов’язаний був передбачити можливість порушення правил руху з боку пішохода й повинен був вжити всіх залежних від нього заходів, щоб уникнути наїзду, і насамперед застосувати гальмування, що ним зроблено».

Однак у який момент і що саме передбачити?

Суд визнав, що пішохід порушив Правила руху, тобто що він був п’яним, переходив дорогу поза пішохідним переходом, не скористався підземним переходом і перетнув шлях транспортному засобу, що наближався.

Якби в Михайлова був ще більший стаж, то й тоді неможливо було б від нього вимагати, щоб він передбачив непередбачене, що з-за тролейбуса, у забороненому для переходу місці, вибіжить пішохід.

У постанові Пленуму Верховного Суду (від 18 грудня 1964 р. у справі К.) зазначено, що водій не зобов’язаний виходити з можливості грубого порушення Правил руху іншими особами.

Утім, сам суд, який розглядав справу, у тому ж вироку, де говориться, що Михайлов мав передбачити можливість порушення Правил руху, стверджує, що Михайлов не міг цього передбачити. Мотивуючи застосування до нього покарання, до речі, вельми суворого, суд як на обставину, що пом’якшує відповідальність, указує на «раптовість появи потерпілого там, де перехід для пішоходів заборонений».

У тлумачному словнику слово «раптовість» пояснюється як ненавмисність, несподіваність, миттєвість. Чи можна від водія вимагати передбачення несподіваної, ненавмисної появи пішохода? Звичайно, ні.

Так стоїть справа з першою частиною обвинувачення Михайлова.

Друга частина пов’язана з його діями після появи пішохода. Визнавши, що пішохід, раптово вибігши з-за тролейбуса, що рухався праворуч, зупинився на шляху руху автомобіля, суд визнав Михайлова винним у тому, що він не вжив усіх залежних від нього заходів, щоб уникнути наїзду, і насамперед гальмування. Але Михайлов гальмував: «Щойно чоловік почав зупинятися, я одразу повернув кермо автомобіля й одночасно загальмував автомобіль з метою об’їзду пішохода, що зупинився». Так показав сам Михайлов.

Пасажир Михайлова, свідок Леонідов, говорив і на слідстві, і в суді, що Михайлов гальмував, у нього окуляри розбилися від різкої зупинки автомобіля.

Але Михайлов визнаний винним не в тому, що він не гальмував. Він визнаний винним у тому, що він поїхав не прямо на пішохода, а повернув ліворуч.

Суд посилається у вироку на висновок експерта, де сказано, що якби водій не здійснив маневр ліворуч, а застосував гальмування або навіть рухався б без гальмування, то наїзду б не сталося, оскільки пішохід віддалився б від смуги руху автомобіля на відстань 5 м.

Відправна точка для такого висновку? Пішохід не залишився на місці, а побіг. А якби він продовжував стояти? Ось висновок експерта на цей випадок:

«Якби Михайлов застосував гальмування й автомобіль рухався б у прямому напрямі, а пішохід стояв, то наїзд усе одно стався б, оскільки технічної можливості зупинити автомобіль не було. Але в цьому випадку з боку Михайлова не було б порушення Правил руху».

Отже, Михайлов винен у тому, що він прийняв рішення врятувати пішохода, а не вчинити на нього наїзд «за всіма правилами».

Дії Михайлова не суперечать Правилам руху. У ст. 33 Правил руху сказано, що водій повинен вжити заходів до зниження швидкості або зупинки транспортного засобу, але в якому напрямі повинен рухатися гальмуючий автомобіль, у цій статті не сказано й не може бути сказано: куди завгодно — ліворуч, прямо, праворуч, у будинок, на стовп, — тільки не на людину, що стоїть.

Михайлову зараз неймовірно важко: він визнаний винним у злочині, якого не вчиняв, позбавлений волі, не бачить рідних і товаришів. Але йому було б ще важче, якби він, дотримуючись цих дивних рекомендацій, учинив наїзд «за всіма правилами».

Багато водіїв, рятуючи життя пішоходів, що раптово вибігають, дітей, ризикуючи своїм життям, а часом і жертвуючи ним, відвертають від них свої автомобілі замість того, щоб учинити наїзд. Що ж:

вони діють усупереч Правилам руху?

Захист вважає, що Михайлов не порушив ст. 4 і 33 Правил руху: гальмування й маневр були в ситуації, що склалася, єдино можливими, вони свідчили про увагу Михайлова до навколишньої обстановки та її змін.

Не порушив Михайлов і ст. 32 Правил руху.

У вироку суду не сказано, у чому саме полягало порушення ним цієї статті, хоча в ній сказано, що водій повинен при обранні швидкості врахувати вісім факторів. Чого ж не врахував Михайлов? Пряма, асфальтована дорога, односторонній рух, відсутність будь-яких знаків, наявний підземний пішохідний перехід.

У своїх поясненнях я дозволю собі звернутися до того розділу вироку, де йдеться про обставини, що пом’якшують вину Михайлова: «Час 0 год. 55 хв., коли рух по вулиці незначний».

У чому ж тоді виявилося порушення Михайловим ст. 32 Правил руху?

Михайлов також визнаний винним у порушенні ст. 24 Правил руху, що встановлює принцип правостороннього руху транспорту. Але Михайлов і рухався по правому боку. Навіть після наїзду автомобіль зупинився на резервній зоні, не виїхавши на лівий бік. Для порятунку пішохода за відсутності зустрічного транспорту водій може виїжджати на резервну зону — ст. 24 Правил руху цього маневру не забороняє.

Таким чином, Михайлов не допустив порушень Правил руху й засуджений необґрунтовано.

Головною причиною необґрунтованого засудження Михайлова захист вважає некритичне сприйняття судом тієї частини висновку експерта, де експерт, виходячи з характеру руху пішохода, що став відомим після наїзду, робить висновок про можливі шляхи запобігання наїзду.

Необхідно поставити питання: з яких спеціальних знань виходив експерт, давши такий висновок. З наукових даних?

Судовій колегії подано лист з авторитетнейшої наукової та навчальної установи країни — Московського автомобільно-дорожнього інституту. У ньому професори, доктори технічних наук В. А. Ілларіонов і С. М. Красіков та кандидат технічних наук О. А. Дивочкін, які проводили спеціальні дослідження з цього питання, пишуть: «Поєднання маневру з гальмуванням збільшує загальний час руху автомобіля до моменту його контакту з пішоходом, унаслідок чого пішохід у цьому випадку має більший проміжок часу для оцінки навколишньої обстановки та забезпечення власної безпеки.

Водій не може передбачити дій пішохода, якщо останній несподівано змінює темп і напрямок свого руху, він зобов’язаний використати всі технічні засоби, що є в його розпорядженні, для запобігання пригоді».

Думка цих представників науки різко розходиться з думкою експерта у справі, який вважає, що в момент виникнення небезпеки автомобіль повинен, як сани, повзти в загальмованому стані лише вперед, а водій повинен дивитися: утече пішохід чи ні.

Може, висновок даний експертом виходячи зі спеціальних знань у сфері ремесла, техніки водіння?

Судовій колегії подано лист Методичного кабінету Управління навчальних закладів Міністерства автомобільного транспорту, який на прохання юридичної консультації повідомив, що в навчальних програмах підготовки та підвищення кваліфікації водіїв автомобілів, у темі, присвяченій вивченню способів запобігання дорожньо-транспортним пригодам, передбачається застосування маневру з метою уникнення наїзду на транспортний засіб чи пішохода в тих випадках, коли запобігти наїзду або зіткненню гальмуванням неможливо.

Виявляється, водіїв в автошколах учать застосовувати маневр у критичних ситуаціях, коли аварійна обстановка створена пішоходом і коли застосовувати лише гальмування — безглуздо.

Таким чином, установка на застосування маневру поряд із гальмуванням не є примхою Михайлова, наслідком невірного розуміння чи нехтування Правилами руху та незнання водійського ремесла. Навпаки. Ця установка вироблена в ході його навчання в автошколі, у результаті 9-річної практичної роботи водія, вона відповідає вимогам чинних правил безпеки руху, нарешті, ця установка відповідає вимогам моралі: зробити все можливе для порятунку людини. І якщо реалізація цієї установки в даних конкретних умовах не привела до порятунку пішохода з його власної необережності, то Михайлов у цьому не винен.

Я прошу скасувати вирок суду.

Читайте також:

Промова адвоката на захист обвинуваченого у вбивстві

Промова адвоката на захист обвинуваченого в хабарі

Промова адвоката на захист обвинуваченої в незаконному аборті

Промова адвоката на захист обвинуваченого у зґвалтуванні

Захисна промова адвоката у справі про ДТП

Судова промова адвоката на захист обвинуваченого у вчиненні воєнних злочинів

Судова промова адвоката у справі за обвинуваченням в умисному вбивстві

Виступ адвоката в суді у кримінальній справі

Захисна промова адвоката у справі про грабіж

Захисна промова адвоката у справі про хабар