Правила професійної таємниці адвоката
Конституція України, встановлюючи право громадян на особисте життя, водночас зазначає, що їм гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Елемент таємниці притаманний і іншим конституційним правам громадян. Так, право недоторканності житла покликане забезпечити …
Конституція України, встановлюючи право громадян на особисте життя, водночас зазначає, що їм гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Елемент таємниці притаманний і іншим конституційним правам громадян. Так, право недоторканності житла покликане забезпечити таємницю усамітнення людини, її дозвілля, сімейних і дружніх зв’язків, духовних і матеріальних потреб; право на захист — можливість зберегти в таємниці відомості, які обвинувачений вважає за краще повідомити лише адвокату.
Обов’язок зберігати професійну таємницю покладено не лише на адвоката. Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я, лікарі та інші медичні, а також фармацевтичні працівники не мають права розголошувати відомості, що стали їм відомі в силу професійних обов’язків, про хвороби, інтимне та сімейне життя громадян. Закон України про нотаріат установив таємницю нотаріальних дій. Основи сімейного законодавства України передбачають таємницю усиновлення.
Заходи охорони таємниці особистого життя громадян передбачені і в процесуальному законодавстві. Згідно з вимогами КПК України, громадянам гарантується недоторканність житла, і ніхто не має права без законної підстави увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають; особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом.
Положення КПК України зобов’язує слідчого не допускати розголошення виявлених при обшуку та виїмці обставин інтимного життя особи, яка займає дане приміщення, та інших осіб. Охороні особистого життя громадян сприяє заборона домагатися в ході судочинства показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів, діяти в нічний час, бути присутнім при оголенні особи іншої статі тощо. Для збереження в таємниці відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, зачиняються двері зали судового засідання. Для охорони таємниці спілкування особисте листування та електронні повідомлення громадян можуть бути оголошені в судовому засіданні лише за згодою осіб, між якими відбувалися листування та електронні повідомлення; у протилежному випадку ці дані досліджуються в закритому судовому засіданні.
У цивільному праві містяться норми, що охороняють право людини на зображення; таємницю щоденників, листів, записок; таємницю вкладів.
Охорона особистого життя несумісна з незаконним і необґрунтованим проникненням у сферу індивідуальної свободи з метою отримання інформації про громадянина. Закон не дозволяє використання відеозапису, фотографії, електроніки, телебачення та інших видів сучасної техніки для спостереження за особистим життям громадян. У зв’язку з цим порушення конституційного права громадян на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, на таємницю усиновлення та голосування тягне кримінальну відповідальність.
Оскільки порушення законних інтересів громадянина неприпустиме, він повинен мати можливість отримувати відомості про роботу державних і громадських організацій, коли це стосується його інтересів. Звідси зрозуміле значення висновку про необхідність юридичного закріплення права громадян отримувати відомості, що їх цікавлять, і про відповідальність за перешкоджання реалізації права громадян на інформацію, за її приховування, викривлення та неправомірне вживання.
Одне із завдань адвокатури Одеси — сприяння вихованню громадян у дусі точного й неухильного виконання законів, поваги до прав, честі та гідності інших осіб, до їхнього права на таємницю особистого життя. Участь у вирішенні цього завдання передбачає, що адвокат із повагою ставиться до прав, честі та гідності громадян. Виконуючи свій професійний обов’язок, адвокат не має права ставити питання й допускати в усній або письмовій формі висловлювання, образливі для свідка, потерпілого чи іншої особи, з порушенням закону розголошувати їхні особисті таємниці. При витребуванні документів через юридичну консультацію адвокату необхідно пам’ятати про конституційне право на охорону особистого життя громадян.
Адвокат не має права надавати слідчому й суду матеріали, отримані з порушенням особистих таємниць громадян. Як докази ці матеріали недопустимі. Наприклад, у справі про визнання шлюбу недійсним адвокат відповідачки клопотав про долучення до справи листування позивача. Переконавшись у тому, що відповідачка не є відправником і отримувачем листів, суд послався на положення Конституції про таємницю листування й у задоволенні клопотання відмовив. Суд вчинив правильно, оскільки листи були здобуті відповідачкою та надані її адвокатом з порушенням закону.
Як відомо, суд або інший орган не має права з’ясовувати обставини особистого життя громадян, що не стосуються справи. Так само немає такого права і в адвоката. Він повинен враховувати, що його дії та дії інших осіб, пов’язані з інформацією про особисте життя громадян, можуть провадитися лише з вузькоцільовим призначенням. Це положення стосується багатьох осіб. Наприклад, нотаріусу не надано право з’ясовувати мотиви, з яких громадянин вирішив скласти заповіт, а працівнику банку — причину зняття вкладником зі свого рахунку значної суми.
Обов’язок зберігання таємниці адвокат не може порушити, вважаючи, що це не зашкодить або навіть допоможе особі, яку він представляє. Разом із тим у виняткових випадках може виникнути дуже складна ситуація: підзахисний заперечує обвинувачення й повідомляє адвокату про реабілітуючу обставину, але оголошувати її відмовляється. Чи має право адвокат розкрити те, що йому було довірено як таємниця? Якщо він виконає волю підзахисного — вирок буде обвинувальний; якщо порушить мовчання, а отже, й довіру, підзахисний, можливо, буде врятований. Такий винятковий випадок описаний Я. С. Кисельовим. Усупереч запереченням підзахисного, він клопотав про виклик і допит свідка. Адвокат вчинив правильно, оскільки його підзахисного могли засудити до розстрілу. Захищаючи неповнолітнього або людину, не здатну до самостійного захисту через психічні чи фізичні вади, а також беручи участь у справі про злочин, за який може бути призначена смертна кара, адвокат наділяється більшою процесуальною самостійністю. За рештою ж справ процесуальна самостійність адвоката обмежена, і навряд чи він може заявляти клопотання, подавати скаргу та вчиняти інші процесуальні дії проти волі підзахисного.
Обов’язок адвоката не розголошувати відомості, отримані ним у зв’язку з наданням юридичної допомоги, — суттєва гарантія права обвинуваченого на захист та інших конституційних прав особи. Питання це для адвоката є як етичним, так і юридичним.
Основні принципи адвокатської таємниці
Принцип адвокатської таємниці встановлений не лише в інтересах охорони особистого життя. Його необхідність зумовлена й заінтересованістю суспільства та держави в належному здійсненні юридичної допомоги, а це немислиме без довіри до адвокатів з боку осіб, які до них звертаються. І справді, наприклад, обвинувачений має право, але не зобов’язаний давати показання. Однак ця гарантія може виявитися нереальною, якщо слідчий або суд зможуть отримувати необхідні відомості шляхом допиту захисника. За такого становища обвинувачений буде змушений вирішувати, говорити йому із захисником лише про те, що не може йому зашкодити, чи розповісти все й тоді піддати себе небезпеці погіршити своє становище порівняно з тим обвинуваченим, який відмовився від допомоги адвоката. Заборона адвокату приймати доручення, якщо він раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам того, хто звернувся з проханням про ведення справи, також пов’язана з необхідністю виключити розголошення особистих таємниць громадян.
Законодавство, що охороняє професійну таємницю, наповнене великим моральним змістом. Порушення довіри, віроломство завжди викликали почуття обурення. І якщо неприпустиме розголошення таємниці, ввіреної «під чесне слово», то тим більше це неприпустимо для особи, довіра до якої зумовлена її професією.
Не можна забувати також, що престиж правосуддя визначається й засобами, які закон дозволяє вживати в судочинстві. Престиж правосуддя, безсумнівно, постраждає, якщо цілі кримінального чи цивільного судочинства досягатимуться з використанням таких засобів, як отримання з порушенням таємниці інформації адвоката про особу, яка звернулася до нього по допомогу. Органи держави достатньо озброєні у відшуканні істини й у такій інформації не потребують. Звідси необхідно, щоб особи, які звертаються до адвоката, бачили в ньому людину, яка надасть їм юридичну допомогу й не зашкодить розголошенням відомих йому відомостей. Інститут професійної таємниці адвоката є публічно-правовим, за його допомогою гарантуються інтереси як правосуддя, так і особи.
Відомості, що становлять особисту таємницю громадян
Відомості, що становлять особисту таємницю громадян, адвокат може почерпнути з дорученої йому справи, на прийомі в юридичній консультації, де він складає ділову бумагу або дає пораду. Але в усіх випадках адвокат не має права розголошувати відомості, отримані ним у зв’язку з наданням юридичної допомоги.
Розголошенням є ті випадки, коли отримані адвокатом відомості стають відомими хоча б одній сторонній особі. Іноді адвокату потрібно порадитися з колегами, яких не можна віднести до сторонніх. Однак і в цьому випадку потрібно прагнути до стриманості й уникати розголошення зайвих відомостей. Аналогічно має бути при обговоренні результатів перевірки роботи адвоката на засіданні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області.
Способи розголошення різні: повідомлення в бесіді чи приватному листі, у доповіді або публікації, шляхом ознайомлення з адвокатським досьє тощо. Але незалежно від способу, умислу чи необережності адвоката й виду наданої ним юридичної допомоги, винна поведінка адвоката протиправна й аморальна, а тому має бути розглянута Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Одеської області.
З метою нерозголошення особистих таємниць громадян необхідне не лише побачення наодинці захисника та обвинуваченого. Потрібні й інші заходи, що забезпечують секретність обміну інформацією між адвокатами та особами, які звертаються по юридичну допомогу.
Сам факт звернення до юридичної консультації може відображатися в реєстраційних даних, у яких зі слів клієнта зазначається його прізвище, ім’я, по батькові та адреса. Чи завжди необхідні ці відомості про особу клієнта?
Наприклад, у Європі існують консультації із сімейних проблем, де прийом веде лікар, педагог, юрист, психолог та інші фахівці, і у відвідувачів ніхто не запитує ні імені, ні адреси, ні місця роботи. В Одесі та інших містах діє «телефон довіри», анонімність і доступність якого дозволяє людині обговорити з психологом, невропатологом, соціологом найдраматичніші ситуації. Виникають наркологічні кабінети та платні амбулаторії, де лікування проводиться анонімно. Особливість такої практики в тому, що громадянин не відмовиться від необхідної йому допомоги через острах фіксації та подальшого поширення відомостей про нього та його особисте життя.
Ці проблеми стосуються й юридичної допомоги. Іноді від неї відмовляються у зв’язку з небажанням повідомляти дані про свою особу. Тим часом прізвище, ім’я, по батькові, адреса клієнта та зміст його питання навряд чи потрібні, наприклад, при наданні юридичних консультацій. Хоча з розширенням таких відомостей важко погодитися, є адвокатські об’єднання, де з метою контролю за якістю консультаційної роботи, з урахуванням думки клієнтів, записуються їхні бесіди з адвокатами. Під приводом боротьби за зміцнення дисципліни адвокатські об’єднання можуть вести журнали, у яких зазначати не лише прізвище, ім’я, по батькові й адресу клієнта, а й місце його роботи.
Обов’язок зберігати таємниці клієнтів має поширюватися не лише на адвокатів, а й на всіх працівників адвокатського об’єднання (помічників, бухгалтерів, секретарів тощо). Із цією метою від працівника необхідно отримувати зобов’язання про збереження в таємниці відомостей про клієнтів, володарем яких він виявився у зв’язку з роботою в адвокатському об’єднанні.
Заборона допиту захисника як свідка
Згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків захисника або представника».
Із цієї норми закону випливає низка суттєвих висновків.
Адвокат не може бути допитаний як у разі участі у справі як захисник, так і представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача. Допит виключається не лише в кримінальному судочинстві, а й в інших провадженнях. Адвокат не може бути допитаний як за тими обставинами, які йому повідомив обвинувачений чи інша особа, яку він представляє, так і за тими, які адвокат дізнався від родичів обвинуваченого або з інших джерел у зв’язку зі здійсненням професійних функцій.
Думка про те, що захисник не може бути допитаний лише про обставини, які йому відомі від підзахисного, не відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Закон охоплює широке коло обставин, за якими допит адвоката виключається. Сюди входять обставини, які стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням ним обов’язків захисника або представника. Отже, це можуть бути обставини, що стосуються будь-якого учасника процесу і навіть особи, не допитаної у справі.
На думку А. Л. Ципкіна, якщо обвинувачений заперечує обвинувачення й зізнався своєму адвокату «до відкриття судового засідання або навіть до надходження обвинувального акта до суду, то адвокат повинен відмовитися від ведення захисту. Більш складним є становище захисника в тому випадку, коли він стає володарем таємниці вже під час судового засідання. Захисник, не розкриваючи довіреної йому таємниці, водночас не веде захист у напрямі, протилежному правді у справі. Подібні доводи видаються неприйнятними. По-перше, якщо підзахисний заперечує обвинувачення, він навряд чи скаже адвокату, що скоїв злочин. По-друге, закон забороняє адвокату відмовлятися від прийнятого на себе захисту обвинуваченого. По-третє, зовсім не виключена невідповідність зізнання «правді у справі». Адже навіть процесуально оформлене зізнання не має наперед установленої сили, а в цьому випадку йдеться про неможливість розголошення таємниці й перевірки зізнання. Звідси висновок: якщо обвинувачений повідомить адвокату про скоєння злочину, адвокат повинен вести захист і виходити з матеріалів справи, а не з відсутнього там зізнання.
Правильно зазначав М. С. Строгович, що заборона допиту захисника як свідка — політично важливе положення, що сприяє довірі громадян до адвокатури, гарантує свободу користування допомогою адвокатів. Видається, що якщо при побаченні адвоката з підзахисним був присутній перекладач, то, виходячи зі змісту кримінального процесуального кодексу, не може допитуватися як свідок і перекладач.
На думку деяких авторів, якщо адвокату у зв’язку з виконанням обов’язків захисника стають відомі від обвинуваченого або інших осіб відомості про злочин, що готується чи скоєний, недонесення про який — кримінально каране діяння, він зобов’язаний повідомити про це відповідним посадовим особам. Це твердження суперечить законодавствам про адвокатуру та про кримінальне судочинство. Несумісне воно й з кримінальним законодавством, за яким адвокат суб’єктом кримінальної відповідальності за приховування злочину не є.
Іноді, посилаючись на життєві ситуації, пропонується розглядати Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і положення КПК, КК України і в таких випадках зіставляти питому вагу небезпеки та шкоди як порушення, так і дотримання адвокатом таємниці й наважитися на відступ від принципу адвокатської таємниці.
Із подібною позицією погодитися не можна. Усупереч такій думці й «життєвим ситуаціям» адвокат, слідчий і суд не можуть наважитися на відступ від принципу, знехтувати вимогами закону та моральності, що забороняють допит адвоката й розголошення ввіреної йому таємниці. Адвокат та інші учасники процесу зобов’язані неухильно дотримуватися закону, а не займатися зіставленням питомої ваги як його порушення, так і дотримання. Якщо адвокат і дасть показання, що викривають підзахисного або іншу особу, яка звернулася по юридичну допомогу, то й тоді було б незаконним використання показань адвоката, оскільки як докази вони недопустимі.
Адвокат не має права, а зобов’язаний відмовитися від давання показань. Якщо ж адвокату стали відомі суттєві, важливі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній чи цивільній справі, незалежно від надання юридичної допомоги, то для заборони його допиту підстави відсутні. У цьому випадку адвокат не має права виконувати професійні обов’язки в даній справі й може бути допитаний як свідок. Коли ж адвокату до звернення по юридичну допомогу стали відомі другорядні обставини, не пов’язані із суттю обвинувачення, його допит як свідка не повинен проводитися, оскільки усунення даного адвоката може значно обмежити право обвинуваченого на захист.
Виходячи з публічно-правового значення професійної таємниці та інтересів охорони особистого життя громадян, слід визнати, що обов’язок збереження таємниці має лежати на адвокаті з моменту надання ним тієї чи іншої юридичної допомоги. Саме з цього часу, а не з моменту прийняття адвокатом захисту обвинуваченого або представництва інтересів інших осіб, інформація, отримана адвокатом, не підлягає розголошенню. Закон забороняє адвокату як розголошувати таємницю, так і приймати доручення, якщо він раніше надавав будь-яку юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася до адвоката з проханням про ведення справи або про іншу юридичну допомогу. Вважаючи ж, що обов’язок збереження таємниці лежить на адвокаті лише з моменту прийняття захисту, усупереч закону доведеться визнати можливим представляти особу, інтереси якої суперечать інтересам того, кому раніше адвокат надавав юридичну допомогу без участі у справі. Тому важко погодитися з твердженням про неприпустимість допиту адвоката лише в разі, «якщо він вступив у справу», отримав відомості «у зв’язку з прийнятим на себе захистом». Адвокат може отримати відомості, наприклад, при зверненні до нього за консультацією або при обговоренні питання про його участь у справі, за яким прийняття захисту не настало, однак, мабуть, і тоді адвокат не може бути допитаний про повідомлені йому обставини. За іншого порядку громадяни будуть змушені уникати звернення до адвокатів.
Обов’язок зберігати таємницю залишається й після припинення відносин, у силу яких вона виникла, після смерті особи, яку представляють, клієнта. Тому не можна беззастережно погодитися з тим, що при перевірці нововиявлених обставин, а так само при розслідуванні та судовому розгляді справ про зловживання слідчого, судді або інших осіб, при провадженні в будь-якій справі захисник може бути допитаний як свідок. Закон виключає допит адвоката про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням ним обов’язків захисника або представника. Отже, адвокат навряд чи може бути свідком у зазначених та інших випадках, оскільки інформація отримана ним «у зв’язку з виконанням» професійних обов’язків.
Суд і слідчі органи не мають права допитувати адвоката незалежно від того, бажає він дати показання чи ні. Закон про це викладено в такій редакції, яка виключає будь-яке інше його розуміння: викликати й допитувати адвоката забороняється. Причому від адвоката не можна вимагати не лише відомостей, отриманих ним в усних бесідах з обвинуваченим та іншими особами, а й його досьє тощо. Відступ від такого порядку тягне порушення права обвинуваченого на захист і прав інших громадян.
Заборона допиту обвинуваченого про захисника
Але якщо недопустимі як докази показання адвоката про підзахисного та інших осіб, то чи допустимі в кримінальному або дисциплінарному провадженні показання обвинуваченого про свого захисника? Оскільки закон визнає пояснення між адвокатом і підзахисним таємницею, немає сумніву, що таємниця має становити привілей не лише обвинуваченого, а й привілей захисника. Якщо розголошення поставити в залежність від розсуду обвинуваченого, то виявляться необхідними й способи захисту адвоката від того становища, у якому він опиняється, дотримуючись закону про таємницю спілкування з підзахисним. Із почуття самозбереження адвокату доведеться уникати побачень наодинці або дбати про пошук свідків на випадок різних наклепів, шантажу та обвинувачень. Однак усе це абсолютно неприйнятно. Адвокати Одеси правильно підкреслюють відсутність у слідчого права допитувати обвинуваченого про зміст його бесіди із захисником. Іншими словами, збереження таємниці необхідне й як гарантія нормальної адвокатської діяльності.
Обвинуваченому, його близьким і адвокату має бути забезпечена можливість вільно говорити про все, що вони вважають за потрібне, без побоювання, що сказане буде обернене комусь із них на шкоду. Адже вони готуються до захисту, а не до вчинення будь-якої забороненої дії. Крім того, відомості про прийняття захисту, оплату праці адвоката та інші непроцесуальні питання юридичної допомоги, про зміст бесід обвинуваченого з адвокатом не входять до предмета доказування в порушеній кримінальній справі. Зазначені відомості не можна отримувати не лише від захисника та обвинуваченого; навряд чи їх можна отримувати й від близьких обвинуваченому осіб при їх допиті як свідків. Згідно із законом, як свідок викликається лише та особа, якій «можуть бути відомі будь-які обставини, що підлягають установленню в даній справі»; свідок має право знати, у якій справі він викликаний, і його допит ведеться не про що завгодно, а про обставини, що підлягають установленню в даній справі. Тому свідок має право ухилитися від показань за обставинами, що не стосуються даної справи.
Усунення питань, що не стосуються справи, захищає права та інтереси свідка й інших осіб. Отримання ж від обвинуваченого та свідків відомостей про непроцесуальні питання юридичної допомоги й бесіди з адвокатом здатне ускладнити встановлення істини в даній справі та обмежити як гарантії права обвинуваченого на захист, так і гарантії адвокатської діяльності.
Читайте також:
Правила поведінки адвоката в судовому засіданні
